Піонери або Біля витоків Саскуеханни
- Автор: Купер Джеймс Фенимор
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Евгений Крижевич
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Піонери або Біля витоків Саскуеханни». Краткое содержание книги:
Коли Біллі з'явився, його ґречно запросили сісти, що він, однак, устиг зробити й без запрошення, і взагалі з ним поводилися, наче з рівнею.
— Суддя Темпл вирішив, що треба строго додержуватися закону про полювання на оленів, — почав Гайрам, як тільки скінчився обмін вітаннями. — Його оце повідомили, що один мисливець убив оленя. Суддя виписав ордер на обшук і доручив мені знайти людину, яка б виконала цей наказ.
Лісорубові й на думку не спадало, що з ним ніколи не радяться, коли дають йому якесь доручення. Він підвів кошлату голову й, поміркувавши трохи, замість відповісти почав запитувати сам:
— А шериф де?
— Його ніде не можуть знайти.
— А його помічник?
— Вони обидва поїхали кудись на край патенту.
— Але ж є констебль, — я з годину тому бачив, як він шкутильгав по вулиці.
— Отож-бо й воно, — мовив Гайрам, улесливо посміхаючись. — Нам потрібен справжній мужчина, а не каліка.
— А що, — зареготав Біллі, — той паруб'яга може зчинити бійку?
— Він таки забіякуватий і гадає, що в бійці йому немає рівних у всій окрузі.
— Колись я чув, — підтакнув Джотем, — як він нахвалявся, буцім від долини Могоку до Пенсільванії ніхто його не здолає.
— Та невже? — вигукнув Біллі, потягнувшись усім своїм могутнім тілом, наче лев у барлогу. — Мабуть, не куштував іще вермонтських кулаків. А хто ж він, той хвалько?
— Як — хто? — почав був Джотем. — Та це ж…
— Згідно з законом ми не можемо назвати тобі його ім'я, — перепинив Джотема урядовець, — поки ти ще не погодився виконати це доручення. А ти, Біллі, саме та людина, що нам потрібна. Я зараз же зроблю всі необхідні формальності, й ти одержиш гроші.
— А чи багато дасте? — спитав Кербі, поклавши своє ручисько на книгу зводу законів, яку підсунув йому Дулітл для більшої переконливості. Лісоруб незграбно перегортав сторінки, ніби вагався, пристати йому на цю пропозицію чи ні, хоч сам давно вже все вирішив. — Чи вистачить на те, щоб залікувати розбиту голову?
— Тобі заплатять добре, — відповів Гайрам.
— До дідька ті гроші! — вигукнув Біллі, знов засміявшись. — Значить, той хлопець думає, що не знайдеться дужчого за нього? А який же він на зріст?
— Трохи вищий, ніж ти, — сказав Джотем, — і один з найбільших…
«Хвальків» — хотів він сказати, але нетерплячий Кербі не дав йому закінчити. Лісоруб не був з природи жорстокий чи брутальний; на обличчі його був вираз добродушної пихи. Він, як усі люди, що не мають чим похвалитись, окрім своєї сили, надзвичайно пишався нею. Простягнувши здоровенну руку долонею вниз, він мовив:
— Гаразд, давайте біблію. Я присягну, й ви переконаєтеся, що я вмію дотримувати слова.
Гайрам, побоюючись, щоб лісоруб не передумав, швиденько прийняв його присягу. Після цієї формальності достойна трійця вийшла з контори Дулітла й попрямувала до хатини Шкіряної Панчохи.
Коли вони досягли берега озера й звернули з дороги на стежку, Біллі згадав, що тепер має право знати ім'я порушника закону.
— А куди ж це ми йдемо, сквайре? — запитав відважний лісоруб. — Я думав, ми йдемо обшукувати якийсь будинок, а не ліс. Адже на цьому боці озера на шість миль навкруги не живе ніхто, крім Шкіряної Панчохи й старого Джона. Ану кажіть, як звуть того хлопця, і я приведу вас на його поруб найкоротшим шляхом, бо знаю кожне деревце на дві милі довкола Темплтона.
— Ми йдемо правильно, — відповів Гайрам і прискорив ходу, ніби побоюючись, що Кербі втече. — Ця людина — Натті Бампо.
Кербі зупинився й здивовано подивився спочатку на одного, потім на другого, а тоді гучно зареготав.
— Хто? Шкіряна Панчоха? Він може похвалитися влучною стрільбою, бо, справді, тут мені змагатися з ним важко, але в бійці… Послухайте, я ж можу вхопити його двома пальцями й зав'язати навколо своєї шиї, наче бант. Йому ж сімдесят літ, а він і раніше не відзначався особливою силою.
— Зовнішність його облудна, — зауважив Гайрам, — як буває взагалі у мисливців. Натті дужчий, ніж здається, а до того ж, він має рушницю.
— Та що мені його рушниця? — вигукнув Біллі. — Невже ви думаєте, що він вистрелить у людину? Натті ніколи нікого не зобидив і має таке саме право полювати, як і будь-хто інший. Він заробляє собі цим на життя, а ми живемо у вільній країні, де кожен вибирає собі заняття до душі.