Коли курява спаде
- Автор: Алай
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7534-5
- Переводчик: Надежда Анатольевна Кирносова
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Коли курява спаде». Краткое содержание книги:
У романі «Коли курява спаде» (1998), який зробив Алая знаменитим і за яким знято телесеріал, досліджується психологія влади, якою вона постає на ґрунті тибетського життя середини XX століття, до приходу в цей регіон Червоної армії Китаю і приєднання Тибету до КНР. У центрі роману — життя родини місцевого правителя. Оповідь ведеться від імені його нібито недоумкуватого молодшого сина. Читач знайомиться не лише зі способом життя тибетців, а й з пануючими у країні порядками, де були магічне зілля і феодальні чвари, голод і проституція, шлюби й війни, на які йшли заради захоплення земель та влади, — й усе це на тлі відрубування голів, привселюдного побиття, відрізання язиків, рук і ніг…
Все більше людей вважали, що хоча він і розумний, однак удача завжди перебуває на боці його дурного брата. У мене самого теж було таке відчуття, ніби удача слідує за мною, мов тінь. Один раз або двічі я дуже чітко відчував присутність цієї таємничої речі зовсім поруч, тож обертався й тупав на неї ногою. Однак, на жаль, то була тінь, а не собака. Собаку можна прогнати, а тінь — ні.
Аїр-молодший спитав мене, на кого я тупаю ногами.
Я відповів, що на тінь.
Він засміявся й сказав, що не може бути. Потім по його безкровному обличчю ката розлилося світло. Я зрозумів, що він хоче сказати. Як кат він мав особливий інтерес до потойбічного світу. Дійсно, він сказав мені з натхненним обличчям:
— Якщо хочеш прогнати духа, тупання ногою не допоможе, потрібно плюнути.
Він навіть продемонстрував, що потрібно робити мені за спиною: «Потрібно ось так…»
Однак я не міг дозволити, щоб він своєю слиною ката і методами проганяти зло злякав мою удачу, у випадку, якщо вона дійсно навмисне слідує за мною з ранку до вечора. Тож я задав йому ляпаса й сказав:
— За те, що я буду плювати собі за спину, ти можеш покарати мене, поставивши розпеченим залізом тавро на мої губи. Тим більше це стосується вас, рабів.
Світло з обличчя Аїра-молодшого зникло.
— Продовжуйте, — сказав я. — Іди, потримай ложку.
Завдяки мені навіть найбідніші бідаки сьогодні скуштували солодкий смак дармової їжі. Щастить тим людям у цьому світі, хто спроможний давати. Я дав змогу кожному зі своїх людей потримати трохи ложку і спробувати на смак, яка то є спроможність чинити добро. Я чув, що вони в душі бажають другому паничеві слави й вічного життя. Натовп, який наївся, все ще залишався просто неба. Я прокричав до управителя, який наближався до мене з усміхненим обличчям, тягнучи свою криву ногу:
— Час завершувати! Накажіть їм іти! Нехай ідуть!
Управитель, дивлячись на те, як остання людина втягує в себе останню ложку пшеничної каші, в гарному настрої піднімався нагору. Почувши мої крики, він поспішив сказати ще зі сходів:
— Вони зараз уже повертаються, вони запевнили мене.
Саме в ту мить натовп почав переміщатися. Хоча вони робили це без жодного звуку, однак у їхніх ногах з’явилися сили, тож, ступаючи на землю, вони вже утворювали незначний звук. Однак якщо кожен у великому натовпі створює незначний звук і тупіт незліченної кількості людей збирається разом, тоді земля починає дрижати й розхитуватись. Крім того, коли такий великий натовп іде, він здіймає за собою багато куряви. А коли ця курява розсіялась, вони вже були далеко — на іншому березі річки.
Я не втримався й зітхнув із полегшенням.
Однак на іншому березі річки вони зупинились. Чоловіки полишили жінок і дітей і зібралися докупи. Що вони збиралися робити разом? Наївшись, вирішили атакувати нас? Якщо так, то я волів би, щоб вони почали це якнайшвидше. Оскільки відколи темніло й до того часу, коли слід іти в ліжко, дійсно не було ніякої роботи. Тож якби вони пішли в атаку, ми б почали стріляти й закінчили бій якраз на той час, коли потрібно йти спати. Таким чином ситуацію, з якою ще не стикався жодний туси, було б завершено. О Небо, події, з якими я стикнувся, вже випадали колись на долю туси. Чоловіки сіли й довго сиділи; потім між ними відбувся невеликий рух. Оскільки мені сліпило очі післяобіднє сонце, я міг побачити тільки центр того заворушення, він був схожий на маленький вир, який, закрутивши натовп, дуже швидко заспокоївся. Потім з натовпу вийшли кілька осіб, ступили в річку й пішли до нас. Усі люди за їхніми спинами встали й проводжали їх очима.
Поки ті декілька осіб переходили вільний простір, час здавався нестерпно довгим.
Вони стали переді мною на коліна. Виявилося, що ці люди вбили старост і голів селищ, хто залишався відданим туси Лха Шопі, і принесли їхні голови та поклали мені під ноги.
— Навіщо це? — спитав я в них.
Вони відповіли, що туси Лха Шопа втратив милосердя, а також широту душі й уміння розуміти ситуацію, властиві колишнім туси Лха Шопа, тому його люди зрадили йому. А туси Мерці заручився волею Неба правити на більших територіях і більшою кількістю людей, що всі визнають.
Я покликав Аїра-молодшого і представив його цим людям, які хотіли перейти на мій бік. Адже далеко не кожний туси має свого власного ката. Та й навіть у тих, у кого він є, той кат не обов’язково буде з діда-прадіда. Тож люди із цікавістю зміряли поглядами цього довгорукого й довгоногого парубка з блідим обличчям. У ту мить я запитав: