Коли курява спаде
- Автор: Алай
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7534-5
- Переводчик: Надежда Анатольевна Кирносова
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Коли курява спаде». Краткое содержание книги:
У романі «Коли курява спаде» (1998), який зробив Алая знаменитим і за яким знято телесеріал, досліджується психологія влади, якою вона постає на ґрунті тибетського життя середини XX століття, до приходу в цей регіон Червоної армії Китаю і приєднання Тибету до КНР. У центрі роману — життя родини місцевого правителя. Оповідь ведеться від імені його нібито недоумкуватого молодшого сина. Читач знайомиться не лише зі способом життя тибетців, а й з пануючими у країні порядками, де були магічне зілля і феодальні чвари, голод і проституція, шлюби й війни, на які йшли заради захоплення земель та влади, — й усе це на тлі відрубування голів, привселюдного побиття, відрізання язиків, рук і ніг…
— Бий!
Цього разу Аїр-молодший бив по-справжньому, і не важливо, що він виглядав слабким і тендітним, — він одним ударом перекинув на землю міцного Соднама Г’ялцена.
Тепер розсміялися всі. Коли веселість минулася, я наказав управителю написати листа туси Мерці й повідомити йому, що його землі ще розширились — на північних кордонах до нас додалися ще декілька тисяч людей. Спочатку управитель хотів змусити мене почекати з цією новиною, однак, зважаючи на те, що останнім часом я завжди мав рацію, він все-таки надіслав листа. Ситуація на північних кордонах складалася гарно. З моєю допомогою тусиня розтрощила війська Лха Шопи.
— До чого ще може вдатися туси Лха Шопа? — спитав я в управителя.
— Лха Шопа? Гадаю, йому залишається тільки ще раз приїхати до нас.
Коли в мене перед очима з’явився образ огрядного туси Лха Шопи, який постійно витирав хустинкою піт з обличчя, я, не втримавшись, розсміявся.
Розділ VIII
31. Ринок на кордоні
Туси Лха Шопа таки приїхав знову.
Побачивши, що закрита фортеця перетворилась на відкриту величну споруду, він подумав, що помилився дорогою.
Цього разу він уже не казав, що є моїм старшим дядьком. Хоча тепер у нас не було брами, він скотився з сідла на тому місці, де вона колись стояла. Я зовсім не принижую його, говорячи «скотився», адже туси Лха Шопа дійсно був таким товстим, що не міг навіть підняти ногу на достатню висоту, аби закинути її на круп коня чи скинути назад, а це є найпершою умовою для того, щоб красиво сісти на коня чи красиво зійти з нього. Таким чином, через свою огрядність колишній герой-вершник втратив спритність і тепер вимушений був низько схилятися, аж поки його зад не відривався від сідла, а потім, користуючись силою тяжіння, падав в обійми своїх рабів, які стояли перед конем.
Йому було важко йти до мене, і вже здалеку я почув його гучне сопіння: у-ф-ф-ф, у-ф-ф-ф, у-ф-ф-ф. У нього, напевне ж, був нежить, і він хрипким голосом сказав:
— Найрозумніший і найдобріший паничу родини Мерці, твій племінник Лха Шопа приїхав відвідати тебе!
— Я сказав їм, що Лха Шопа привезе мені багато подарунків.
— Так, так, я привіз!
Тремтячими руками він витягнув з-за пазухи якусь всячину й запхнув мені в руки. Я покликав управителя, аби він розкрив кожний пакунок і подивився, що там є. Виявилось, що в цупкий і давнішній папір були загорнуті декілька мідних печаток. Оскільки його люди зрадили його, він вимушений був привезти всі печатки й офіційні папери тих поселень, що перекинулися на мій бік, визнаючи тим самим цей факт. Усі ці речі колись були видані його предкам одним із китайських імператорів. Отримавши ці речі, я ставав справжнім власником тих земель.
У мене на язику крутилися певні слова, однак я їх не сказав. Все одно знайдеться хтось, хто скаже. І дійсно, заговорив управитель:
— Коли наш панич казав, що той, хто хоче отримати ячмінь, повинен викласти за нього десятиразову ціну, ти не хотів слухати, а тепер, бачиш — заплатив іще дорожче.
Туси Лха Шопа з усім погодився й запитав:
— Ну а тепер ми вже можемо отримати ячмінь?
Він також додав, що привіз на худобі срібло.
— Не потрібно так багато срібла, — сказав я. — Я продам тобі ячмінь за ціною звичайного врожаю.
Спочатку він думав, що я відмовлю йому, але я не відмовив. Тож цей чоловік, який уже втратив надію, ледь не розплакався й зі слізьми в голосі сказав:
— О Небо! Родина Мерці змусила свого племінника Лха Шопу зазнати великої гіркоти!
— Усіх потрібно вчити.
За логікою переможців, родина Мерці заплатила ще більшу ціну.
А то ні: якби вони не почали за нами сіяти опій, хіба ми зазнали б стільки клопоту? Думка про це викликала в мене справжню злість, тож я сказав:
— Ми продаємо наш ячмінь всім за однаковою ціною — втричі дорожче за звичайну ціну, і вам також.
— Однак ти щойно сказав, що тільки…
Однак побачивши крижаний вираз моїх очей, він не наважився говорити далі, натомість витиснув на своєму обличчі жалісливу посмішку й сказав:
— Ну добре, я мовчу, інакше, якщо мій дядько Мерці знову передумає, я того не витримаю.