Пробуджені фурії

— Дякую, але я утримаюсь.

Він знизав плечима, встромив дошку в пісок і ляпнувся поруч. З нього краплями збігала вода.

— Як хочеш. Сьогодні приплив хороший. Нема чого стерегтися.

— Для тебе це має бути нудно.

Широкий усміх.

— В тому й пастка, хіба ні?

— А хіба так?

— А так, — він показав на море. — Залазиш у воду й випробовуєш кожну хвилю на повну. А коли ні, то можна зразу вертатися до Новопешта. І ніколи не повертатися на Вчиру.

Я кивнув.

— І багато таких?

— Вигорілих? Є трохи. Але це непогано, коли їдуть. А ті, хто після цього залишається — от на тих важко навіть дивитися.

Я глянув на шрами на його грудях.

— Ти такий чутливий, Джеку.

Він усміхнувся до моря.

— Стараюся.

— Тому ти не хочеш клонуватися, га? Носиш кожен чохол на повну?

— Вивчаю кожен чохол на повну, — лагідно виправив він. — Так. І ти не повіриш, скільки зараз коштує зберігання клонів, навіть у Новопешті.

— Адо і Трес це начебто не обходить.

Він знову всміхнувся.

— Марі треба якось витрачати спадщину. Ти ж знаєш її справжнє ім’я?

— Так, пам’ятаю. А Трес?

— Сьєрра знає декого в тому ділі. Коли ми згорнули були діяльність «Жучків», вона якийсь час наймалася до гайдуків. Їй у Новопешті винні кілька послуг.

Він легенько затремтів, а тоді здригнувся так, що плечі сіпнулися. Раптом чхнув.

— І досі на тому лайні, як я бачу. Це тому Адо така худа?

Він дивно на мене подивився.

— Адо худа, бо хоче бути худою. Як вона до цього підходить, то вже її справа, як гадаєш?

Я знизав плечима.

— Аякже. Мені просто цікаво. Просто думав, що вам, народ, уже набридло інфікуватися.

— Ой, але ж тобі це не подобалося від самого початку, хіба ні? Пам’ятаю, останнього разу, як ти був тут, Марі намагалася тебе причастити до тієї партії Хунського грипу, що ми добули. Ти завжди трохи пуританськи на це дивився.

— Я просто так і не зрозумів ідеї робитися хворим заради розваги. І думав, що тобі, як навченому медику, вистачило б розуму на те саме.

— Я нагадаю тобі про це, коли ми разом відходитимемо від сильного тетраметового передозу. Або від похмілля після односолодового.

— Це різні речі.

— Твоя правда, — він глибокодумно кивнув. — Те хімічне лайно родом з кам’яного віку. Я спускав Хунський грип на вибірково пригнічену імунну систему десять років, і тільки й отримав, що кайф та трохи справді крутих гарячкових снів. Справжні цунамі. Ані голова не боліла, ані органи не пошкодилися, навіть з носа не тече після того, як вірус переплететься з інгібіторами. Назви мені наркотик, що на таке здатний.

— То он що ви тепер гилите? Хунський грип?