Чому Захід панує - натепер
- Автор: Моррис Иэн Мэттью
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: КЛІО
- ISBN: 978-617-7023-09-7
- Переводчик: Ольга Кочерга
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Чому Захід панує - натепер». Краткое содержание книги:
Так само, як на Заході, володарі усучаснювалися, створювали більші армії, вели жорстокіші війни й наживали капітали на економічному зростанні. Селяни, що більше дбали про поліпшення землі, коли вона була їхньою власністю, підвищували врожаї, селекціювали краще зерно та вкладали гроші у плуги, запряжені биками. Поширювалися залізні землеробські знаряддя, а в п'ятому сторіччі до н. е. ковалі навчилися користуватися міхами й нагрівати залізо до 2800°F, температури топлення й придатности до виливання[136]. Ремісники з У навіть варіювали вміст вуглецю в залізі й виробляли справжню сталь.
Міста зростали вибухово — у Ліньцзи в Лу близько 500 року до н. е. мешкали десь п'ятдесят тисяч людей і так само, як на Заході, їхній попит заохочував купців привозити харчі. 625 року до н. е. один з міністрів Лу скасував пункти перевірки на кордонах і спростив торгівлю. Розквітала комерція, пов'язана з водним транспортом. Цзинь та двір Чжоу в Лої незалежно від Заходу ввели бронзові монети. Інша паралель із Заходом — економічне піднесення підвищувало рівень життя й водночас збільшувало нерівність. Ставки податків ішли вгору, від 10 відсотків на початку шостого сторіччя до 20 відсотків сторіччям пізніше. Лорди будували в своїх палацах крижані будинки, селяни потрапляли в боргову кабалу.
Коли на Заході в шостому сторіччі до н. е. почалася економічна експансія, королі вже перепідтвердили свою владу. На Сході, навпаки, зростання лише загострило проблеми володарів, бо міністри, що заступали своїх кланових лордів, зазвичай самі мали потужний родовід. До того ж положення міністрів часто давало їм змогу повніше скористатися результатами зростання, тому перевороти виникали досить регулярно. 562 року до н. е. три родові лінії міністрів Лу обмежували можливості маркіза, аж поки 480 року до н. е. один з них не перебрав володарювання в державі. У Цзинь міністри вели п'ятдесятирічну громадянську війну на три фронти й 453 року до н. е. поділили державу.
Однак на цей час володарі (а також міністри, що узурпували владу) знайшли розв'язок. Якщо міністри-аристократи були такою самою проблемою, як володарі, що їх вони заступили, то чому не вийти поза межі держави й не залучити адміністраторів з інших держав? Цим найманим працівникам, відомим під назвою ші (зазвичай це перекладають як "джентльмени"), на те, аби стати заколотниками, бракувало політичних зв'язків. Багато з них насправді мали досить просте походження й насамперед саме тому шукали, де можна влаштуватися. Поширення ші характеризує і централізацію влади, і поширювання грамотности. Тисячі ші рипіли перами та стукали рахівницями в тихих провінційних конторах, а коли відкривалися нові вакансії, пересувалися з країни до країни.
Лише деякі щасливці ші привертали до себе увагу графів чи маркізів та підіймалися до високих посад. Цікаво, що, на відміну від західних підходів, саме ці люди, а не володарі, які їх наймали, були головними персонажами тогочасної літератури. Їх зображували мудрими радниками, що допомагали володарям досягати успіху, бо вказували їм правильний шлях. Цзо чжуань, коментар до історичних документів, зібраних близько 300 року до н. е., рясніє такими персонажами. Моїм улюбленцем є Чжао Дунь, високий міністр герцога Ліна з Цзинь. "Герцог Лін не був справжнім володарем, — каже Цзо чжуань, дещо недооцінюючи ситуацію. — Зі своєї тераси він стріляв у людей з арбалета і дивився, як вони тікають від стріл[137]. Коли йому не сподобалася страва з ведмежих лап, він вбив кухаря, що її приготував, поклав тіло у скриню й наказав жінкам пронести її через палату для авдієнцій"[138].
Чжао Дунь так багато сперечався з герцогом Ліном, що володар зрештою послав вбивцю змусити набридливого радника замовкнути. Але коли найманий вбивця на світанку дістався будинку Чжао Дуня, поважний ші, одягнений належним чином, вже сидів за роботою. Між лихом вбити таку добру людину та соромом не виконати наказ володаря вбивця вибрав єдиний гідний вихід і вчинив самогубство, розбивши собі голову об дерево.
136
У першому сторіччі до н. е. в Китаї вже був поширений чавун. На заході до чотирнадцятого сторіччя нової ери було відоме лише коване залізо, отримуване нагріванням до 1650°F та повторюваним биттям великим молотом.
137
Тут є проблема: Оповідь про Чжао Дуня складено близько 610 року до н. е., тоді як арбалети відомі лише від середини п'ятого сторіччя. Деякі історики вважають такі розбіжності підставою сприймати Цзо чжуань лише як збірку народних легенд, що обростали новими подробицями, коли їх протягом сторіч переповідали один одному. Отже, вони передають узагальнені думки, але мало що повідомляють про реальних радників та володарів. Однак це занадто скептичний погляд. Попри те, що Цзо чжуань містить чимало очевидної фантастики, її укладачі безперечно мали змогу користуватися добрими джерелами й напевне дають нам принаймні деяке уявлення про інституційні та інтелектуальні перетворення.
138
"Герцог Аін...": Zuozhuan, Duke Xuan 2nd year, translated in Watson 1989, p.6.