Чому Захід панує - натепер

У впливовій книжці Піднесення та падіння великих держав історик Пол Кенеді з Єльського університету доводить, що протягом останніх п'ятисот років потреба вести великі війни постійно змушувала європейські держави надмірно поширюватися й цим їх послаблювала аж до руйнації. Попри стрибок до сильнопорядкової моделі з великими потоками прибутків, професійною армією та чиновництвом, попри перемоги над усіма суперниками, Асирія через таке імперське поширювання закінчила як гарна дитина з яскравої обкладинки. Близько 630 року до н. е. вона скрізь відступала, а 612 року до н. е. союз мідійців та вавилонців спустошив Ніневію та поділив імперію.

Раптове падіння Асирії повторило картину, що ми бачили в четвертому розділі, — військові перевороти збільшують осередок і дають периферійним народам шанс пробити собі шлях всередину. Мідія адаптувала багато асирійських інституцій та політик; Вавилон знову набув великої могутности; Єгипет спробував перестворити свою давно втрачену імперію в Леванті. Боротьба за каркас Асирії також підтримувала експансійну динаміку. Централізація Мідії перетворила на грізну силу інший периферійний народ, персів південно-західного Ірану. 550 року до н. е. перський полководець Кір подолав мідійців, що своєю міжклановою боротьбою зробили його шлях гладкішим. (Мідійський король досить по-дурному доручив командувати армією, відрядженою проти Kipa, полководцеві, що його він до того змусив їсти тіло власного вбитого сина. Полководець негайно перейшов на бік суперників, армія розвалилася, й Кір взяв гору.)

Перські володарі так само, як до того асирійські королі, вірили в свою боговиту місію. За їхніми уявленнями, ахеменіди були представниками земних інтересів Агурамазди, бога світла й правди, в його вічній борні з темрявою та злом. Вони самі себе переконали, що боги інших народів бачили справедливість їхньої справи та хотіли їхньої перемоги. Отже, коли Кір 539 року до н. е. взяв Вавилон, він проголосив (очевидно, щиро), що зробив це, аби звільнити вавилонських богів від розбещених володарів, що їх нехтували. Коли він пішов далі й відправив юдеїв назад до Єрусалима, звідки вавилоняни забрали їх у рабство 586 року до н. е., автори Юдейської Біблії навіть підтвердили Кірову високу самооцінку. Їхній бог, як вони писали, звертався до Kipa: "Мій пастирю... мій помазанцю... Я міцно тримаю тебе за правицю, щоб перед обличчям твоїм повалити народи, і з стегон царів розв'яжу пояси, щоб відчинити двері перед тобою..."[133].