Василь Стус: життя як творчість
- Автор: Стус Дмитро Васильович
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Факт
- ISBN: 966-359-029-7
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Василь Стус: життя як творчість». Краткое содержание книги:
Розрахована на широке коло читачів: від учнів до науковців.
Nobody knows how to explain the mystery of fame. Often a person who has spent all his life at the very core of events falls into oblivion right after his death. Vasyl Stus became renowned only after his reburial in 1989. What was the reason? His poetry? His heroic life? His irreconcilable position? Or his ability to be compassionate?
In his attempt to answer these and other questions, the poet’s son Dmytro masterfully combines the objective data of Vasyl Stus’s biography with his own private recollections and observations about his father. His book offers a paradoxical interrelation of contexts combining the highbrow scientific with fiction-like styles.
This book shows Vasyl Stus through the eyes of his son and researcher against a background of “belated nation-making”.
For a wide circle of readers: from students to academics.Введите сюда краткую аннотацию
Із огляду на це, навіть попри поліваріантність поетичного мислення Стуса, зупинимося на зауваженнях І. Драча детальніше:
«В II „солдатському циклі“… не все рівноцінне… вірш „Генерали завше дуже добрі“[498] більше скидається на заримовану образу солдата-новачка…, аніж на певне художнє осягнення… Не все гаразд зі смаком у вірші „Розмова“[499]. Як на мене, то він надто просякнутий такими псевдонатуралістичними дрібними знахідками, що аж ніяково за здібного поета: контрапункт вибалушених очей і галушок, м'яко кажучи, невдалий. Вірш „Смерть бійця“[500] відгонить звичайнісіньким газетним штампом»[501].
Високо оцінює рецензент вірші «Коли я один-однісінький…», «Тонкостанна тополе!..» («тисячма голосами оспівана, тисячма пальцями заяложена… „тополина“ тема знаходить у Стуса органічне, справді поетичне вирішення»), «Холоднозорий присмерк приуральський…», «Накликання дощу», «Молодий Гете», «Під диким сонцем», «Сто років як сконала Січ…», «Гайдамацьке» та цикл «Костомаров у Саратові»[502]. Всі ці твори поет включив до наступного варіанту «Зимових дерев», як, до речі, й «Думу Сковороди», який видався рецензентові слабосилим та надто спрощеним для того, «щоб віддати поетично бодай одну грань зі світогляду мандрованого філософа»[503].
Вірш «Останній лист Довженка» на погляд І. Драча є «саркастично точним і безвідмовним, серед віршованої публіцистики Стуса він один із найясніших і тому найвдаліших. Вірш „Порожні мчать автомобілі“ — один із апокаліптичних загальників, жах людини перед безсиллям дати раду з самим собою, тут просто залишається словесним жахом: ніякої спроби тлумачення, окрім загальновідомої фіксації стану»[504].
Найважливішим для Стуса був абзац, у якому рецензент піддав критиці V цикл збірки як «дивно» (читай — невдало) скомпонований: «„Не одлюби свою тривогу ранню…“ все таки краще читається в І розділі[505]. Та і взагалі тут змішане все — і така собі публіцистика („Без присвяти“), і такі малоцікаві образки, як „Дівчинка у чорному“[506] та „Який це час?..“. Гадаю, що цей цикл надто різношерстий, укладений наспіх, варто деякі з них [віршів циклу] перенести до інших розділів, деякі — вилучити»[507].
Відзначу й високу оцінку Драчем поеми «Потоки» — «трохи переускладненої, але й переповненої глибокими роздумами»[508]. Наприкінці шістдесятих ця поема була програмовою для творчості Василя Стуса.
Спираючись на висловлені метром української поезії шістдесятих думки Стус у 1969-му робить чергову спробу більш цільно представити свій поетичний доробок. Визнавши правомірність завваг рецензента, поет значною мірою перекомпоновує збірку: у його архіві збереглося більше десяти варіантів змістів нового укладання «Зимових дерев»[509]. «Відкинувши і хронологічний, і тематичний підходи до побудови збірки й одночасно розширюючи її склад за рахунок нових творів, поет прагне подати свій поетичний доробок як якусь певну естетичну цільність»[510].
Остаточно формування рукопису нових «Зимових дерев» поет закінчив у грудні 1969-го. Наприкінці грудня чи на початку січня 1970-го Василь Стус робить кілька машинописних копій збірки, одну з яких заносить у видавництво «Радянський письменник», а шість інших сам зшиває й переплітає[511].
На відміну від попередніх збірок і навіть рукопису «Зимових дерев», поданих до «Молоді», цей варіант відкривався авторською передмовою — «Двоє слів читачеві», що говорить про автора та його збірку більше за будь-якого рецензента.
ДВОЄ СЛІВ ЧИТАЧЕВІ
«Перші уроки поезії — мамині. Знала багато пісень і вміла дуже інтимно їх співати. Пісень було стільки, яку баби Зуїхи, нашої землячки. І таких самих. Найбільший слід на душі — од маминої колискової „Ой, люлі-люлі, моя дитино“. Шевченко над колискою — це не забувається, а співане тужно: „Іди ти, сину, на Україну, нас кленучи“ — хвилює й досі. Щось схоже до тужного надгробного голосіння з „Заповіту“. „Поховайте та вставайте, кайдани порвіте, і вражою злою кров'ю волю окропіте“. Перші знаки нашої духовної аномалії, журба — як перше почуття немовляти в білому світі. Ще були — враження од дитинства. Гарного дитинства.
498
Вірш не ввійшов до остаточної редакції «Зимових дерев». Див.: Василь Стус. Твори. Том 1: кн. 1. — С. 220.
499
Василь Стус включив вірш до остаточної редакції збірки «Зимові дерева». «Він дивився на мене. Умовляв. / Переконував вибалушеними очима. / Такі мама часом галушки варить, / Коли дуже вже їстоньки…» Повний текст див.: Василь Стус. Твори. Том 1: кн. 1. — С. 96. (Далі примітки даватимуться лише до віршів, які на підставі рецензії І. Драча не були включені поетом до остаточної редакції «Зимових дерев».
500
Вірш не включено до остаточної редакції «Зимових дерев». У «Творах» не вміщений.
501
Іван Драч. Рецензія на рукопис книжки «Зимові дерева» — вірші Василя Стуса.
502
Там само.
503
Там само.
504
Там само.
505
В остаточному варіанті цим віршем закінчується третій, останній, розділ «Ранні поезії та експерименти».
506
В остаточній редакції збірки вірш трансформувався у: «Негр у червоному…»
507
Іван Драч. Рецензія на рукопис книжки «Зимові дерева» — вірші Василя Стуса.
508
Там само.
509
[Микола Гончарук]. Збірка «Зимові дерева» // Василь Стус. Твори. Том 1: кн. 1. — С. 356.
510
Там само.
511
Василь Стус. Зимові дерева. Авторизований машинопис рукопису збірки в «самвидавівському» оформленні з дарчим написом Г. П. Кочурові. — Зберігається: ІЛ НАНУ, фонд 170, од. збер. 926.