Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Биографии и мемуары » Василь Стус: життя як творчість
Василь Стус: життя як творчість - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Василь Стус: життя як творчість

Электронная книга - «Василь Стус: життя як творчість». Краткое содержание книги:

Ніхто не знає, в чому полягає загадка слави. Часто трапляється, що про когось, хто все життя перебував ув епіцентрі подій, забувають відразу після смерти. До Василя Стуса широка відомість прийшла після перепоховання в 1989-му. Що цьому причиною: поетична творчість? героїка життя? непримиренність позиції? здатність перейматися чужим болем? На ці та інші питання пробує знайти відповіді син поета — Дмитро, який майстерно поєднує об’єктивні біографічні відомості про життя Василя Стуса з власними спогадами і спостереженнями про батька, парадоксально зіставляє контексти, змішує науковий та белетристичний стилі. Пропонована книга — це Василь Стус очима дослідника й сина на тлі «запізнілого націєтворення».
Розрахована на широке коло читачів: від учнів до науковців.
Nobody knows how to explain the mystery of fame. Often a person who has spent all his life at the very core of events falls into oblivion right after his death. Vasyl Stus became renowned only after his reburial in 1989. What was the reason? His poetry? His heroic life? His irreconcilable position? Or his ability to be compassionate?
In his attempt to answer these and other questions, the poet’s son Dmytro masterfully combines the objective data of Vasyl Stus’s biography with his own private recollections and observations about his father. His book offers a paradoxical interrelation of contexts combining the highbrow scientific with fiction-like styles.
This book shows Vasyl Stus through the eyes of his son and researcher against a background of “belated nation-making”.
For a wide circle of readers: from students to academics.Введите сюда краткую аннотацию
1 ... 116 117 118 119 120 121 122 123 124 ... 204
Перейти на страницу:

Спонукає до роздумів і провокує на суперечку ще одна теза Аріядни Шум: Василь Стус, «як ідеаліст у своїй життєвій філософії, не залишається невільником гуманізму. Поет звертається до космосу, до природи, якої чується частинкою»[518]. Але ж Стус «чується частинкою» не лише природи, невіддільною частиною його поетичного світу є і звук, і присутність народної пам'яти, і навіть Бог, який хоча майже не нагадує про себе діяннями, але завжди присутній на берегах віршів як всесильний вершитель — знаменатель — людських доль.

І дарована Богом доля — то вище призначення людини, її хрест, її стежка, якою вона покликана йти, бо

…від народження берем правічний гріх собі на душу: його покутувати змушені, його ми вистраждати ревне повинні — спогадами, сном (що зчинить вічний недоросток, як щось блукає під вікном, страхає великоднім постом?). Всі прогріхи минулих душ, напевне, ще від неоліту ввійшли у серце, оповите гріховністю…[519]

І ця, присутня від народження в кожному, «гріховність» несподіваним чином у поемі «Потоки» трансформується у зв'язок (а який зв'язок без гріха?) ліричного героя з обширами та історією, традицією та сучасністю, бажанням помсти й прагненням життя та життєствердження.

І тільки усвідомивши себе частинкою світу, та зробивши весь світ частинкою себе, пропустивши крізь себе всі болі світу і звільнившись від думок про помсту як безнадійну спробу миттєвого відновлення справедливости ліричний герой Стусової поезії стає на шлях дальших самовдосконалень: йому ніби відкривається серце земли й він опиняється в центрі містерії:

Трипільських сонць шалена коловерть волого ллється у трипалі руки богів поганських. Спопелілі круки розлітані круг ватрища пожертв. Волів і коней на кострі димлять патрошені гніді і круглі туші, і лопаються лунко, як гладущики, обезголосені тіла закланні. В гінких руках мовчазних рожаниць високі чари, димом прокіптявілі. І рветься зойк, високий до нестями, тугими борлаками кобилиць. Кружляє ватрище в рухливім колі чар, простерті чари вкручуються в простір, мов пасма дощові, долоні гострі жіночою колишуться печаллю. Сколінені мужі і ниці пахолки німотні руки перед себе рвуть. І неба молять і дощу зовуть, окляклі круг багаття, ніби пакілля. Чотири сонця відгорять вгорі, чотирикрилий день відмайоріє. Загрузнуть в ніч язичницькі бори. Самі тіла жалобні бовваніють[520].

Поступово розрізнені скалки складаються в поетичний «майже світ», де безнадійно втрачено гармонію, і, де б не був, ти постійно на ґрані — життя й смерти, чести й безчестя, вірности й зради. І хоча кінець трагедії не обіцяє нічого доброго, з'являється нагода випробувати себе, друзів та рідних.

Відтак майже кожен Стусів вірш — це своєрідний іспит і спроба зазирнути за межу можливого. Та щоб постійно перебувати на вістрі, маєш бути спроможним на надзусилля. Але часом спокою й відстороненої впевнености бракне, і тоді Василь Стус проривається віршами-плачами майже Шевченкової сили й напруги:

Даждь нам, боже, днесь! Не треба завтра — даждь нам днесь, мій боже! Даждь нам днесь! Догоряють українські ватри, догоряє український весь край. Моя дорога догоряє, спрагою жолобиться душа. Як Господь нас оком поминає, тоді, болю, грай без кунтуша![521]

Цей вірш, написаний у березні 1969-го, — своєрідне накликання випробувань, готовність і навіть свідоме прагнення дороги незгод та аскези, бо тільки вона для Василя Стуса могла стати перевіркою справжности.

«Зимові дерева» були безперечним успіхом молодого автора. Це розуміли навіть у «Радянському письменнику», де вже була вказівка «зарубати» книжку. Дирекція видавництва вирішила зробити це руками внутрішнього рецензента Євгена Адельгейма, про якого в націоналістичних колах навіть подейкували, що він «душить» все українське. Наприкінці літа 1970-го року він подав до видавництва таку рецензію:

«Ми надто пізно випускаємо молодих поетів у світ. Це призводить до „перестоювання“, вимушеної самоізоляції, втрати „розбігу“ для того, щоб набрати потрібну швидкість польоту.

вернуться

518

Аріядна Шум // Василь Стус. Зимові дерева. — С. 1.

вернуться

519

Василь Стус. Твори. Том 1: кн. 1. — С. 80.

вернуться

520

Там само. — С. 69.

вернуться

521

Там само. — С. 91.

1 ... 116 117 118 119 120 121 122 123 124 ... 204
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)