Піонери або Біля витоків Саскуеханни

Місце, яке вибрав собі Джотем, було на схилі гори, що під нею стояла хатина Шкіряної Панчохи, а те, де нібито працював Натті з товаришами, — на протилежному схилові, над дорогою, і, зрозуміло, зовсім не там, де саме гуляли дівчата.

— Зараз ми можемо спокійно піти туди, — сказав Річард, коли зони злізли з коней і припнули їх до дерев, — Перш ніж виїхати, я глянув у підзорну трубу й побачив, що індіанець Джон і Шкіряна Панчоха вудять рибу на озері, й Олівер робить те саме. Але все це може бути тільки про людське око, отже, треба квапитись, а то буде не дуже приємно, якщо вони нас тут заскочать.

— Це моя земля, — сказав Мармедюк суворо. — І якщо твої підозри справдяться, я допитаюся, чого це вони взялися тут копати.

— Тс! — прошепотів Річард, приклавши палець до вуст, і повів суддю крутим схилом униз, — туди, де просто в скелі видніла печера, трохи схожа на камін. Перед входом лежала купа землі, яку, очевидно, вибрали з печери, і частину — зовсім недавно. Оглянувши печеру, суддя засумнівався, чи то справді природа надала їй такої форми, чи, може, — колись дуже давно — людська рука. Одне лише не викликало ніякого сумніву: всередині копали недавно, і на м'якій, свинцевого кольору породі помітні були сліди від ударів кайлом там, де камінь не піддавався зусиллям копачів. Печера була завширшки десь так у двадцять футів, а завглибшки — майже вдвічі більше. Висота печери була значно більша, ніж потрібно для цих робіт, але такою вже, мабуть, створила її природа. За покрівлю правила суцільна скеля, що піднімалася на багато футів угору над прошарком м'якої породи. Перед входом був невеликий майданчик, почасти природний, а почасти з тієї землі, яку викидали з печери. Від краю цього майданчика гора прямовисно спадала вниз, і дістатися до печери можна було тільки з боків, пройшовши під навислими скелями, що було і важко, і небезпечно. Взагалі, всю роботу робили поспіхом і, видно, ще не закінчили: зазирнувши в кущі, шериф знайшов там кайла й лопати.