Коли курява спаде
- Автор: Алай
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7534-5
- Переводчик: Надежда Анатольевна Кирносова
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Коли курява спаде». Краткое содержание книги:
У романі «Коли курява спаде» (1998), який зробив Алая знаменитим і за яким знято телесеріал, досліджується психологія влади, якою вона постає на ґрунті тибетського життя середини XX століття, до приходу в цей регіон Червоної армії Китаю і приєднання Тибету до КНР. У центрі роману — життя родини місцевого правителя. Оповідь ведеться від імені його нібито недоумкуватого молодшого сина. Читач знайомиться не лише зі способом життя тибетців, а й з пануючими у країні порядками, де були магічне зілля і феодальні чвари, голод і проституція, шлюби й війни, на які йшли заради захоплення земель та влади, — й усе це на тлі відрубування голів, привселюдного побиття, відрізання язиків, рук і ніг…
Я ще ніколи не бачив такого великого зібрання людей. А так багато людей разом, навіть якщо вони нічого не роблять, створюють величезний тиск.
Управитель спитав мене, що робити.
Я сказав, що я й сам не знаю, що робити.
А вони розсілися просто неба, закривши своїми чорними головами доволі велику територію. Коли мене не було, вони сиділи або стояли, а коли я з'являвся, вони падали на коліна. У той час я все-таки пошкодував, що наказав їм розібрати стіну. Минув один день і вже минав другий, а вони сиділи там просто неба без риски в роті. Коли ж відчували голод, то йшли до річки й пили воду. Зазвичай людина п'є мало води. То тільки худоба п'є, занурюючи в воду голови, аж поки їм стане повітря й поки у них не почнуть випирати животи, в яких булькає вода. Але тепер ці люди пили воду так, як худоба. Навіть уві сні я чув, як вони важко дихають, захлинаючись водою, і як вона булькає в їхніх животах. Однак вони, напевне, зовсім не хотіли турбувати мене, добродія, тож ходили, обережно підтримуючи свої животи. На третій день дехто з тих, хто прийшов до річки пити воду, ліг на берег і занурив у річку голову, а потім більше не встав. Вони так і залишилися нерухомо лежати в воді, глибина якої сягала коліна. За півдня щонайбільше ці люди, мов лантухи, наповнювались повітрям, і їх повільно зносила течія. Серед тих, хто не пішов до річки пити, також були смерті. Люди переносили померлих до річки й віддавали воді, відправляючи їх до далекого горизонту.
Подивіться, які ж хороші люди були в туси Лха Шопи! Навіть у такій прикрій і трагічній ситуації вони ні на кого не нарікали, а тільки підтримували в собі надії на іншого добродія, який не був їхнім господарем.
Тим добродієм був я.
За три дні крізь мої пальці не просипалося ні зернини, однак вони не ображались. Я ж не був їхнім господарем, тож не було на що й ображатися. Коли вони тільки прийшли, ще можна було почути гомін молитов, однак тепер усе припинилося, тільки люди один за одним помирали. Хто помер, пеклися на сонці у воді, поки не розбухали й не ставали схожими на набиті лантухи, а потім їх зносило течією до обрію. Уночі після третього дня мені почали снитися кошмари. На четвертий день уранці, ще я не розплющив очей, як уже усвідомив, що всі ті люди сидять назовні з волоссям, укритим росою. Тиша, яку створювали багато людей разом, була незвичайною тишею, вона чинила величезний тиск.
— Досить! Досить! Це нестерпно! — вигукнув я.
Оскільки я увесь цей час дуже добре харчувався, то випромінював повноту життя, і мій голос рознісся далеко в легкому ранковому тумані. Голодні люди підняли свої голови, що тримали їх глибоко захованими в ногах. У ту мить сонце виринуло з-за лінії горизонту й розсіяло туман. Так, терплячість цих людей і сила їхнього розчарування, навіть потужніша за всі сили світу, зібрані разом, підкорили мене. Я не міг встати з ліжка. Стогнучи, я наказав своїм підлеглим:
— Варіть кашу, варіть, варіть… Нагодуйте їх, нехай вони говорять, нехай плачуть, нехай роблять, що хочуть.
Виявилося, що мої підлеглі, управитель, Дролма, двоє особистих прислужників, а також інші слуги за моєю спиною давно вже все підготували й чекали тільки на моє слово, щоб підпалити хмиз під казаном.
Коли вогонь запалав, мої підлеглі радісно загукали, однак голодний натовп залишався безмовним. Почали роздавати їжу, однак від них так само не чутно було жодного звуку. Я не міг визначитися — мені подобаються такі люди, чи я їх боюся.
Відтак я знову вигукнув:
— Скажіть їм, що більше їжі не буде, тільки цей один раз. Їжа надасть їм сили, тож нехай вирушають до себе додому!
Ці мої слова передавалися голодним з вуст кожного, хто тримав ложку.
Дролма із слізьми на очах казала:
— Не потрібно завдавати прикростей нашому добродію-господарю, повертайтеся до вашого господаря, до свого господаря, адже небо кожному з нас дало свого господаря, чи не так?
Однак їхньому господарю теж не дуже добре велося.
Нагодовані люди туси Ронггонг переслідували на нагодованих конях загін Лха Шопи, не даючи йому змоги передихнути. Цю ситуацію можна було розуміти ще й так, ніби я на північних кордонах знайшов людей, які погодилися воювати замість родини Мерці. Мій старший брат був вправнішим за мене, тому він особисто вів свій загін в атаку в південних горах, що були набагато більш покручені, ніж тутешні, і де було набагато спекотніше.