Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу
- Автор: Саттер Дэвид
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Дух і літера
- ISBN: 978-966-378-524-0
- Переводчик: Наталья Комарова
- Жанр: История
Электронная книга - «Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу». Краткое содержание книги:
Галина Кочан вирішила залишитися в Москві до кінця свого відрядження, а потім, уже в Ужгороді, звернутися по допомогу до знайомого лікаря, якому вона довіряла. Проте коли за два тижні вона повернулася додому, симптоми вже зникли, й вона звітувала в університеті про наукові дослідження, проведені нею в Москві. В Ужгороді її оглянув знайомий лікар, який сказав, що вона хвора й потребує лікування, але не вдавався в деталі, а лише дав їй адресу лікаря в Києві. За місяць Галина поїхала до Києва, і той лікар повідомив їй, що в неї підвищений рівень лейкоцитів у крові. Він дав їй рецепт на якісь таблетки й сказав, що чекає на неї через місяць. Проте коли за місяць Галина знову до нього приїхала, виявилося, що його перевели в Казахстан, до Караганди. Потім вона місяцями шукала ці таблетки, але не знайшла їх у жодній аптеці.
Через якийсь час у санаторії Перечинського лісохімічного комбінату Галина познайомилася з Барацем, якого їй представив як співробітника Генштабу Степан Малицький — головний лікар санаторію та приятель Галини. Барац запропонував Галині разом випити кави, але вона спочатку відмовилася, бо побоювалася, що контакт із нею може зашкодити кар’єрі Бараца. Коли Малицький залишив їх самих, вона розповіла Барацу про Слепічева та автомобіль, а також про деякі інші подробиці своєї ситуації. Барац вислухав її уважно, але, схоже, не сприйняв усе це серйозно.
«Якщо Москва візьметься за розслідування, — сказав він, — то зрозуміє, що це дії місцевого КДБ, і все з’ясується». А потім додав: «Насправді в мене самого були проблеми з КДБ. Але цих діячів завжди можна поставити на місце».
Зрештою Галина погодилася кудись піти з Барацем, і за тиждень вони пообідали разом у дзеркальній залі ресторану «Верховина» в Ужгороді, де в оточенні власних віддзеркалень докладно обговорили все, що з ними трапилося. В Ужгороді вони зустрічалися ще кілька разів, а коли Галина знову поїхала до Москви попрацювати в залі дисертацій Ленінської бібліотеки, Барац зустрів її на вокзалі. За місяць у будинку батьків Бараца в закарпатському селі Перечин відбулося їхнє весілля.
Незважаючи на підозру в прихованому знанні англійської мови, Барац невдовзі після одруження отримав від начальника контррозвідки обчислювального центру спеціальну перепустку, яка давала могу йому заходити до будь-якої будівлі Міністерства оборони з портфелем, не залишаючи його в гардеробі. Цей привілей надавався зазвичай лише військовим високого рангу. Водночас у робочий час його скрізь супроводжували, а за Галиною почали стежити.
Восени 1973 року Барац із високою температурою потрапив на два місяці до лікарні. Проте, хоч як дивно, його там не лікували. Коли він одного разу на це поскаржився, то жартома спитав, яких зізнань від нього тут очікують.
Нарешті Бараца виписали з лікарні, але навесні 1974 року його здоров’я знову погіршилося, і його знову було госпіталізовано. Цього разу він лежав у військовому шпиталі ім. Бурденка, де з ним поговорив психіатр, капітан Володимир Ютін, який спочатку запропонував Барацу пройти обстеження в психіатричному відділенні, а потім дав зрозуміти, що вибору все одно немає. У психіатричному відділенні полковник Григорій Колупаєв сказав Барацу, що в нього слабкість і він потребує глюкози та вітамінів. Протягом вісімнадцяти днів йому робили ін’єкції та давали різні таблетки — як він згодом дізнався, серед них і седуксен. В результаті цього лікування Барац став без упину розмовляти. Коли через вісімнадцять днів його перевели зі психіатричного відділення, він не міг самостійно ходити, права половина його тіла була частково паралізована, а пам’ять погіршилася. Врешті-решт його виписали зі шпиталю, але не дозволили повернутися до колишньої роботи фахівця з обчислювальної техніки, а доручили, як звичайному солдату, ремонтні та вантажні роботи.
Зрозумівши, що з військовою кар’єрою покінчено, Барац пішов до полковника Кожевникова в психіатричне відділення клініки Генштабу і спитав, чи може він звільнитися з армії за медичними показаннями. Саме тоді Кожевников і запропонував Барацу подати рапорт про відставку з армії в зв’язку із «комплексом страху».