Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу
- Автор: Саттер Дэвид
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Дух і літера
- ISBN: 978-966-378-524-0
- Переводчик: Наталья Комарова
- Жанр: История
Электронная книга - «Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу». Краткое содержание книги:
Після смерті Слепічева Галина Кочан стала помічати ознаки стеження за собою. У селі Усть-Чорній, де вона викладала в школі, в неї траплялися дрібні конфлікти з іншими вчителями, а одного разу, коли вона збиралась їхати за 250 кілометрів до матері в іншому селі, механік зазирнув під капот її авто й сказав: «Ти диви, що вони збиралися з тобою зробити». Вісь була майже перепиляна, і під час набору швидкості вона зламалася б.
У 1970 році Галина Кочан вступила до аспірантури Ужгородського університету і там теж мала відчуття, що за нею спостерігають «стукачі». Вона була членом партії з 1963 року, і тепер на партійних зборах її критикували за те, що вона «фарбує вії, носить штани, їздить авто та рекламує американський спосіб життя».
Проте інцидент, який остаточно переконав Галину в переслідуванні її КДБ, стався в 1972 році в Москві. Вона поїхала туди для дослідницької роботи й зупинилася в університетському гуртожитку. На другий тиждень до її кімнати підселили молоду медсестру з Калініна, яка назвалася Альбіною. Ситуація з Альбіною від самого початку здалася Галині дивною. Їй самій доволі важко було оселитися в цьому гуртожитку, призначеному передусім для університетських викладачів, навіть за наявності всіх потрібних документів із Ужгорода. Проте Альбіні, яка мешкала недалеко від Москви й могла б щодня діставатися до неї електричкою, вдалося оселитися в гуртожитку на невизначений термін і вочевидь без проблем. До того ж вона, здавалося, ніколи не залишала номера — ще спала, коли Галина йшла, і була вже там, коли та поверталася.
Кілька разів після повернення до гуртожитку Галина помічала, що в її речах хтось порпався. Вона завжди дуже ретельно їх складала, а тут усе було зім’ято й розкидано. Одного разу вона повернулася, бо щось забула в номері, й побачила, як Альбіна риється в її валізі. Галина помітила також, що з її милом, зубною пастою та губною помадою теж ніби щось робили — вони мали дивний запах, немовби до них щось підмішали, а нижня білизна Галини була вологою.
Якось вранці, через десять днів після того, як Альбіна оселилася в кімнаті, Галина прокинулась і помітила у себе на руках і обличчі червоні плями. Штори розсували вже о 8-й годині, й кімната була заповнена сонячним світлом. Альбіна вже встала й одягалася. Галина відчула слабкість і побачила, що плями на її тілі вкриті пухирцями, як гусяча шкіра. Знаючи, що Альбіна — медсестра, Галина попросила її подивитися, що в неї зі шкірою.
Альбіна захихотіла. «Ну, нарешті...» — вимовила вона крізь сміх.
Галину охопив шалений жах. Вона схопила Альбіну й потягла її до вікна: «Розповідай, що ти тут робиш! Розповідай, що все це означає, інакше я викинусь із вікна разом із тобою!» Тримаючи Альбіну залізною хваткою, Галина відчинила вікно, і до кімнати увірвався шум із проспекту Вернадського. В цьому шумі ніхто не почув би крику. Галина стала піднімати дівчину, щоби викинути її з вікна, й Альбіна зрозуміла, що вона справді збирається її вбити.
«Почекай! — заверещала вона. — Я розповім тобі».
Галина поставила її назад і повела до ванної кімнати. Там Альбіна відкрила на повну потужність кран над ванною. Вона зблідла, її губи посиніли, голос змінився, ставши писклявим і ніби придушеним.
«Я благаю, нікому не кажи, — сказала Альбіна. — Якщо вони дізнаються, що я тобі розповіла, вони мене теж уб’ють, я знаю такі випадки». І вона розповіла, що її підіслали з метою заразити Галину якоюсь інфекцією. Вона не знала, якою саме. «Як ти могла? — спитала Галина. — Що я тобі зробила?»
«Вони мене змусили, — відповіла Альбіна. — Якби це зробила не я, то хтось інший». І додала, що це справа рук КДБ. Потім вона впала в такий самий шоковий стан, що й Галина перед тим, і все повторювала, щоб Галина нікому про це не розповідала, що вона постарається її вилікувати, що Галина може її знищити, але її саму теж знищать.
«Я не можу з тобою розмовляти, — сказала Галина. — Ти зробила те, що зробила».
Альбіна пішла, а Галина сіла на ліжко й просиділа так годину чи дві, не знаючи, що робити, що думати. Нарешті вона вийшла з гуртожитку і пішла пройтися містом. Був чудовий весняний день, скрізь машини прибирали вулиці, робітники лагодили бордюри — йшла підготовка до візиту президента Річарда Ніксона, що мав ознаменувати собою початок політики розрядки. Галина згадала випадок із Борисом Співаком, істориком із Ужгородського університету, якого знайшли мертвим у цьому самому гуртожитку рік тому. Офіційною причиною смерті було названо хворобу серця, але в Закарпатті ніхто в це не повірив. Одразу після похорону місцева влада забрала квартиру, де мешкала дружина Співака з двома дітьми.