Історія ГУЛАГу

Крадіжки відбувалися і в набагато більших масштабах, особливо у табірних містах на Далекій Півночі, де брак харчів серед вільних працівників і табірної охорони, як і серед в’язнів, спричиняв масові крадіжки. У кожному таборі зберігалися щорічні звіти про втрачене майно. Звіти лагпункту Кедровий Шор свід-чать про втрати товарів і грошей на суму понад 20 тисяч рублів за один лише четвертий квартал 1944 року[782].

У масштабах всієї країни ці цифри були набагато більшими. Наприклад, у звіті прокуратури за 1947 рік перелічуються багато випадків розкрадання, серед них і один у Вятлагу, де 12 осіб, зокрема і начальник табірного складу, вкрали харчових продуктів та овочів на суму 170 тисяч рублів. В іншому звіті за той самий рік підраховано, що у 34 таборах, проінспектованих у другому кварталі 1946 року, було вкрадено 70 тисяч кілограмів борошна, а також 132 тисячі кілограмів картоплі і 17 тисяч кілограмів м’яса. Інспектор, що складав звіт, на закінчення писав: «Складна система харчування в’язнів створює умови для легких крадіжок хліба та інших продуктів». Він засуджує «систему годування вільнонайманих працівників за продовольчими картками», а також табірні інспекційні комісії, члени яких цілковито продажні[783].

У деяких випадках інспекції справді давали певний результат: деякі табори, побоюючись неприємностей, намагалися виконувати букву закону, якщо не могли відповідати його духові. Наприклад, один в’язень у кінці кожного місяця отримував половину склянки цукру, який так і з’їдав. Таким чином табірне начальство забезпечувало отримання в’язнями обсягу цукру, який передбачався з Москви. Цей в’язень зі своїми товаришами відзначали цю подію як «цукровий день»[784].

Зрештою, голодували не всі. Бо навіть якщо більшість продуктів зникали до того, як вони потрапляли в юшку, один із продуктів першої необхідності зазвичай був все ж таки доступний — хліб. Як і про юшку, про хліб ГУЛАГу писали багато. Іноді згадують, що він був погано випечений: один в’язень згадує, що хліб був такий твердий, що «нагадував цеглину», такий малий, що його можна було з’їсти за «два укуси»[785]. Інший пише, що це був «буквально "чорний" хліб — через висівки, які робили його чорного кольору і грубої якості». Цей в’язень також відзначає, що його замішували великою кількістю води, через що він був «мокрий і важкий, так що насправді ми отримували менше призначених 700 грамів»[786].

Інші згадують про суперечки навколо сухіших і не таких водянистих шматків хліба[787]. В оповіданні Варлама Шаламова «Шеррі-бренді», художньому описі смерті Осипа Мандельштама, про наближення смерті поета свідчить втрата ним інтересу до таких речей: «Але він уже не хвилювався, не виглядав окрайця, не плакав, якщо окраєць йому не діставався, не запихав у рот тремтячими пальцями доважка»[788].