Коли курява спаде
- Автор: Алай
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7534-5
- Переводчик: Надежда Анатольевна Кирносова
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Коли курява спаде». Краткое содержание книги:
У романі «Коли курява спаде» (1998), який зробив Алая знаменитим і за яким знято телесеріал, досліджується психологія влади, якою вона постає на ґрунті тибетського життя середини XX століття, до приходу в цей регіон Червоної армії Китаю і приєднання Тибету до КНР. У центрі роману — життя родини місцевого правителя. Оповідь ведеться від імені його нібито недоумкуватого молодшого сина. Читач знайомиться не лише зі способом життя тибетців, а й з пануючими у країні порядками, де були магічне зілля і феодальні чвари, голод і проституція, шлюби й війни, на які йшли заради захоплення земель та влади, — й усе це на тлі відрубування голів, привселюдного побиття, відрізання язиків, рук і ніг…
Однак досить говорити, слід усе ж братися за свою справу.
Я наказав куховарці Санг'є Дролмі встановити рядком п'ять великих казанів на березі річки, вкинути в них ячмінь, дати трохи солі, а також трохи старого ячого лою і варити це все на великому вогні. Над казанами піднявся спокусливий запах, і вітер розніс його далеко в чистому повітрі. Так я знову надіслав сигнал голодним про те, що видаватимуть їжу. Не пройшло й півдня, як голодні люди, які були зникли звідси на певний період часу, з'явилися знову. Підійшовши до берега тієї невеличкої річки, що текла неподалік фортеці, вони хотіли лягти, ніби показуючи, що їм достатньо просто переконатися, що той запах поширюється від ячменю. Однак куховарка Санг'є Дролма помахала до них ложкою й прокричала:
— Хто спить, той не може їсти! Нумо вставайте!
Тоді вони підвелися і, ніби сновиди, перейшли убрід річку.
Кожен отримав від Дролми велику ложку звареної в жирному бульйоні ячменю.
Тепер Дролма також відчула трохи смак влади, і, я думаю, він їй сподобався, інакше вона б не погодилася, стікаючи потом, тримати в руках благодійну ложку. Якби вона залишатися куховаркою в замку, вона б ніколи не зазнала такого прекрасного відчуття. Тож так завзято розмахувати ложкою перед натовпом голодних людей, які прикипіли очима до її рук, вона могла, тільки супроводжуючи мене.
— Кожному — по одній ложці, не більше й не менше! — вигукувала вона. — А хто хоче отримати ще одну порцію, нехай іде працює на нашого милостивого й щедрого панича!
І люди Лха Шопи, поївши нашої жирної пшеничної каші, прийшли працювати на мене.
Управитель, згідно з моїм задумом, розпорядився їм знести одну стіну чотирикутної фортеці.
Я хотів розібрати ті кімнати, що виходили на схід. Тоді вранішнє сонце могло б безперешкодно освітлювати нас своїм промінням. Крім того, коли в цієї будівлі з’явиться відкритий двір, вона з’єднається з усією широкою долиною навколо. З розібраного саману кульгавий управитель хотів скласти десь стіну, однак я не погодився, оскільки в тому не було необхідності. Я думав, що я побачив картину майбутнього, на якій були такі ворота, що для них однаково — є там стіна чи немає. Я спитав у нього:
— Ти не бачив картини майбутнього?
— Я бачив, — відповів він.
— Гаразд, розкажи, що ти бачив?
— Можна кулеметами знищити на відкритому місці велику групу людей, які йдуть в атаку.
Я не стримав сміху. Так, кулемет дійсно може дуже легко знищити людей, які на нас нападуть, ніби то — отара овець. Однак я думав не про це. Опій зробив туси Мерці багатим, спроможним дістати кулемети. Той самий опій став лихом для інших туси. Це — питання долі. Однак якщо вже так сталося, навіщо ж замуровувати себе в закритій з усіх боків фортеці? І от днів за чотири-п’ять один бік фортеці було розібрано. Відтак ця споруда перестала бути фортецею, а зробилася величезним будинком. То була доволі велична споруда. Дролма спитала мене, чи варити ще кашу? Я відповів: варити. Варити ще п'ять днів. За ці п'ять днів сяк-так нагодовані люди перетягали до річки увесь саман і все каміння з розібраної стіни та покидали їх у воду. Глина в воді розкисла й попливла за течією, тож прозора річкова вода зробилася на кілька днів каламутною. Нарешті лимпачу в річці не стало, а залишилося саме каміння, причому те, що стирчало над водою, виблискувало, відбиваючи світло, а те, що пішло під воду, викликало хвилі й піну. Так, коли в річці з'являється каміння, вона стає ще більше схожою на річку. У той день я сказав собі, що річкова вода має повністю очиститись.
Однак не встиг я ще роздивитись річкову воду, як злякався сцени, що постала перед моїми очима.
Відкритий широкій долині двір заповнився чорними головами людей, які брали участь у знесенні стіни. Коли вони завершили роботу, Санг'є Дролма зі своїми людьми також прибрала з берега річки благодійні казани. Вже минуло багато днів відтоді, як вони пішли звідси, і я вважав, що вони більше не прийдуть. Однак вони повернулись і ще й привели з собою свої родини. Коли двір був заповнений, натовп простягнувся за його межі, зайнявши ще й луку, що була між будинком і річкою. Коли я з’явився, натовп став на коліна.