Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу
- Автор: Саттер Дэвид
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Дух і літера
- ISBN: 978-966-378-524-0
- Переводчик: Наталья Комарова
- Жанр: История
Электронная книга - «Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу». Краткое содержание книги:
Третього дня Браїловський сказав, що хоче зробити заяву. Солонченко дав йому папір, і Браїловський написав: «Я відмовляюся давати будь-які свідчення в справі Щаранського». Після цього Солонченко вийшов і невдовзі повернувся разом за старшим слідчим КДБ, який сів у крісло, тоді як Солонченко залишився стояти, витягнувшись у струнку.
Старший слідчий звернувся до Браїловського із серйозним виразом обличчя. «Ви дуже помиляєтесь, якщо думаєте, що уникнете покарання, — сказав він. — Вам дадуть кілька років колонії — можливо, не дуже багато, але ми знаємо, що Ви хворієте, а радянські колонії — це не будинки відпочинку. У Вас буде дуже мало шансів вижити. Я пропоную Вам подумати над цим два-три дні, і якщо після цього Ви знову відмовитеся давати свідчення, це вирішить Вашу долю».
Наступного разу Браїловського викликали для свідчень лише через місяць. Проте коли він постав перед Солонченком, це була вже зовсім інша людина. «Вікторе Львовичу, — сказав Солонченко, хитаючи головою нібито із сумом, — Ви зробили дуже погану річ. Ви порушили закон — закон про те, що свідок мусить давати свідчення. Вікторе Львовичу, з поваги до дисидентського руху Ви зобов’язані дати свідчення».
У Браїловського волосся стало дибки. Потім він розповідав дружині: «Я був готовий до всього, тільки не до такого». І все ж таки він відмовився давати свідчення.
Потім Браїловського викликали до Лефортова аж у листопаді. Цього разу слідчий був новий — Коваль.
«Вікторе Львовичу, — сказав Коваль, — я хочу знати, чому Ви не даєте свідчень. Можливо, попередній слідчий Вас не влаштовував? Солонченко все ж таки дуже молодий... Але поговорімо серйозно. Ви чекаєте на виїзну візу. Ми не можемо Вам її дати, поки не почуємо Ваших свідчень...»
Попри все Браїловський знову відмовився від свідчень проти Щаранського, і врешті-решт йому дозволили виїхати з СРСР.
Галину Кремень допитував майор Скалов, який розпочав із довгої промови на тему кампанії президента Картера з прав людини. Він говорив без перерви, й спочатку Кремень вставляла саркастичні зауваження, але поступово замовкла. Це був її перший допит, і мимоволі промова Скалова здалась їй цікавою.
Скалов засудив відказників, які, за його словами, намагаються шантажувати владу, і заприсягся, що їхня тактика не спрацює: «Ми не боїмося політики Картера і не збираємося робити жодних поступок відказникам на догоду Картеру».
Нарешті об 11-й годині, Кремень перервала Скалова запитанням: «Коли буде перерва на обід?»
«Обід у нас о першій годині», — відповів Скалов, заскочений зненацька.
«Тоді вибачте, — сказала Кремень, — мені час поснідати». Вона дістала зі своєї сумки яблуко та бутерброд і почала їсти в присутності Скалова. Розгублений Скалов пішов із кімнати й повернувся лише за півгодини.
Коли допит відновився, він спитав у Кремень, чи знає вона Щаранського.
«На жаль, ні», — відповіла вона.
«Чому “на жаль”?» — спитав Скалов.
«Для вас він злочинець, але я його таким не вважаю».
Скалов спитав також, чи відомо Кремень, як список відказників із їхніми робочими адресами потрапив на Захід і якою була роль Щаранського у передаванні цього списку та в організації демонстрацій. Кремень сказала, що на ці запитання вона не може дати відповіді. Тоді Скалов показав їй різні клопотання, підписані нею та Щаранським, і спитав, чи вона їх підписувала. Вона відповіла ствердно.
Скалов спитав, чи бачила вона фільм «Скупники душ», показаний по радянському телебаченню. Там ішлося про радянських активістів-євреїв, у тому числі про Щаранського.
«Я бачила його, — відповіла Кремень, — і вважаю його огидним».
Вікно в кабінеті Скалов було відчинене, воно виходило на подвір’я в’язниці. Раптом Кремень почула крик. Вона спитала Скалова, що це. Він сказав, що це в іншому кабінеті йде фільм по телевізору. І додав, що коли люди не дають свідчень добровільно, вони можуть потрапити до цієї в’язниці.
«Що Ви чули від свого чоловіка про Щаранського?» — спитав Скалов.
«Я нічого не можу сказати про свого чоловіка».
«Що Ви чули про зв’язки Щаранського із ЦРУ?»
«Я не знаю Щаранського».
«Чи були Ви знайомі з першою або другою дружинами Щаранського?»
«Я думала, що в нього була лише одна дружина».
«Ви гадаєте, що після всіх Ваших клопотань дозвіл на виїзд отримає більше відказників?»
«Це не має стосунку до справи».
«Щаранський — зухвалець, — сказав Скалов. — Походжає, мов глава держави». І став тупцювати кімнатою, намагаючись зобразити ходу Щаранського.