Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Пост-апокалипсис » Крига. Частини І–ІІ
Крига. Частини І–ІІ - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Крига. Частини І–ІІ

Электронная книга - «Крига. Частини І–ІІ». Краткое содержание книги:

Тунґуська катастрофа 1908 року обернулася тим, що терени Євразії опанували люті, які заморожують усе: від металів до історії. Велика війна не відбулася, а Росія залишилася імперією під Кригою, казково багатою на коштовні копалини з дивовижними властивостями. Польські підпільники далі змагаються за незалежність, а один із них, потрапивши на каторгу, начебто навчився розмовляти з лютими і став героєм леґенд під іменем Батька Мороза. Царська політична поліція, щоб використати Батька Мороза у власних цілях, виряджає на побачення з ним його сина — молодого математика і запеклого картяра Бенедикта Ґерославського. Мандрівка Транссибірським експресом перетвориться на небезпечну пригоду, а ще він зустрінеться зі своїм великим коханням.
1 ... 111 112 113 114 115 116 117 118 119 ... 262
Перейти на страницу:

… Брат був неймовірно тупий, скажу я вам, рублі були слушно зароблені, бо після кожного уроку я відчував, що сам дедалі менше розумію власні пояснення, він витріщався на найпростішу арифметику, й теляче блаженство не спотвореної жодною думкою свідомості розливалося на його округлому обличчі, а намагаючись відчути його ментальні запори, я сам западав у якусь предивну імпотенцію інтелекту, багно глупоти — у мене бували такі проблиски, себто протилежність проблисків, потьмарення, коли мені справді вдавалося поглянути на світ його очима, й тоді втрачали сенс рівняння і графіки, щойно моєю власною рукою накреслені, і я не уявляю собі страшнішого відчуття, отож, то були миті, коли мене охоплювало розчарування, я був здатний на нього накричати, кидатися лінійками та зошитами, бити кулаком по столу, а він, звісно, тільки споглядав тими очиськами, як у ситої корови, тож я уже мало не волосся на голові рвав, — і тоді Анна Маґдалена заходила до покою і питала, чи в Єндруся є якісь успіхи. «Так, шановна панянко, він дуже старається». Матір Божа Ченстоховська, охорони мене від тупих учнів!

… Отож, так минуло кілька місяців, і я не можу згадати, скільки разів перекинувся із панною Анною куртуазними фразами й увічливими заувагами про її молодшого брата; аж одного чудового дня бачу, що креслю йому танґенсові кути, а міркую уже тільки таке: час покричати й учинити гармидер, щоб Анна Маґдалена зволила відвідати нас. Бо й справді, я уже давно покинув би оту замороку, якби не сподівання побачити її обличчя, сподівання на слово, легкий дотик, погляд. Завважте, панно: тепер я так про це розповідаю, але тоді не називав відчуттів на ім’я; живих відчуттів ми ніколи не називаємо, або називаємо помилково, допіру їхня смерть дає нам ту легкість, легкість класифікації неживих предметів, щоб не сказати, опису нутрощів трупа. Але тоді — думка нерозважна. День, тиждень, місяць. Ми розмовляємо, а брат-дебіл ні слова не розуміє, з висолопленим язиком шкрябає у зошиті чергову алгебраїчну гидоту. Тож сміливість між нами зростає, а з часом також щось подібне до хвилювання гри, словесної еквілібристики: сказати про щось так, щоб ніхто, крім Анни, того не зрозумів, і ніхто, крім мене, коли говорить вона; бо ж її тупоголовий брат не становив надмірної проблеми, ясна річ, та все ж і їхні батьки, й зовсім не глухий дідусь, і покоївка, й урешті проноза-кузина, яка в них квартирувала відтоді, як люті всілися на її кам’яниці, теж були обізнані про дедалі довші наші перемовини. Аж надто — бо знову ж місяць минає і настав той день: я збираюся уже йти, а тут на порозі спиняє мене шановний батько Анни Маґдалени та Єнджея і на чай до себе запрошує. Де розмова очень серьезная. А чи порядний юнак, а з якої родини, а як забезпечений, а де мешкає, а які перспективи на майбутнє, а серце що каже — що каже серце! — Боже мій, тільки тоді я второпав, що було очевидно для всіх, окрім мене, й зачервонівся, як рак. Тож чи я закохався? Чи одружитися задумав? Скажіть мені, панно, що то за аромат — жодної квітки, а букет заплутаний — жінка, тисячі відображень жінки, калейдоскоп емоцій.

… Тож уже відверта прив’язаність й обмін французькими листами, й дрібні подарунки, й тривалі tête à tête за зачиненими дверима, й дурень-брат сміється в обличчя: Пан наречений! А що за дверима, то я вже панну шокувати не буду, бо не це в тій історії важливе, а що важливе — послухайте, панно. Мала Анна Маґдалена ґданський секретер, який замикався на ключ, ключик у медальйоні на шиї, а в секретері власні секрети, тобто листи усі, щоденник, скарби якісь дівочі й що там вона прагнула зберегти в таємниці від світу: я знаю, адже нерідко заставав її за писанням, яке вона хутко ховала або, власне бажаючи мені щось нишком передати, з-під ключа негайно виймала. Й день такий, — а властиво, вже вечір, і яскраво світяться газові лампи, — що заходжу до панни Анни, а вона гукає мені зі сходів для прислуги, що зараз, от-от, хвилинку, тож знімаю пальто, економка провадить, залишаюся сам у кімнаті, за вікном темрява, погляд повертається до світла, хвилина, сам, дві хвилини, сам, ходжу, оглядаю дрібнички, й погляд падає на секретер — не замкнутий. Не замкнутий, з-під пеналу й лакованої кришки стирчить ріжок складеного паперу, пенал теж відчинений, на папері свіжа пляма чорнила. Й що відбувається? Ноги ведуть до меблів, рука тягнеться, пальці беруть аркуш, виймають, розкладають, читається. Я упізнав почерк Анни Маґдалени, й упізнав її слова. «Мій коханий!» — вона завжди так починала. Тож лист мені! Вона писала, не докінчила. Я посміхнувся про себе. Не зізнаюся, удам, що не читав. Тим часом, звісно ж, читається далі. «Мій коханий, другий день минає, і вже моє тіло тужить за твоїм тілом», — я пам’ятаю, так, але вибачте, панно, самі знаєте, який то був лист. Знаєте, панно: lettres d’amour не є листами, тобто вони не служать переказуванню інформації від відправника до одержувача; вони служать виникненню за відсутности об’єкта любови тих само почуттів, що їх викликає його присутність. Коли ми пишемо: те саме піднесення, уже пишучий шаріється, уже серце б’ється швидше, й коли ми згодом згадуємо, що написали, й коли уявляємо собі кохану, яка це читає, — і коли самі читаємо: ідентична ейфорія і почуття близькости, й думка про отого, котрий це писав, коли писав. Тож зі мною було не інакше; кілька хвилин, і вже пульсує у голові, жар блаженства розливається тілом, енерґії позбавляє якась розчуленість, навіть не до Анни Маґдалени, а до самого себе, це маленькі дзеркальця Нарциса: любовні листи. Перегортаю, наступна сторінка. Неначе свинцевою трубою по тімені дістав. Ще кілька речень, і що ж пише Анна, — пише про його світле волосся, про спільні прогулянки верхи, згадує грішні насолоди, які ніколи не були нашим уділом… Я мав би вже раніше здогадатися, але оглупив мене той чар самозакоханости, зроджений любовним посланням, я вірив у те, в що хотів вірити. Я прочитав решту. Хто, хто він, як його звуть? Вона не завершила, деталі відсутні. Може, є конверт із адресою? Немає. Що робити? Я чую кроки Анни Маґдалени, стою з її листом у руках, як убивця, упійманий із закривавленим ножем. Що робити, накинутися на неї зі звинуваченнями, сховати докази й утекти, що робити? Мерехтіння думки — кладеться лист на місце, відступається до вікна. Входить Анна Маґдалена, втішена, як це добре, що ти прийшов! — А я посміхаюся, посміхаюся, посміхаюся; я пізнав солодкий смак зради.

1 ... 111 112 113 114 115 116 117 118 119 ... 262
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)