Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Пост-апокалипсис » Крига. Частини І–ІІ
Крига. Частини І–ІІ - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Крига. Частини І–ІІ

Электронная книга - «Крига. Частини І–ІІ». Краткое содержание книги:

Тунґуська катастрофа 1908 року обернулася тим, що терени Євразії опанували люті, які заморожують усе: від металів до історії. Велика війна не відбулася, а Росія залишилася імперією під Кригою, казково багатою на коштовні копалини з дивовижними властивостями. Польські підпільники далі змагаються за незалежність, а один із них, потрапивши на каторгу, начебто навчився розмовляти з лютими і став героєм леґенд під іменем Батька Мороза. Царська політична поліція, щоб використати Батька Мороза у власних цілях, виряджає на побачення з ним його сина — молодого математика і запеклого картяра Бенедикта Ґерославського. Мандрівка Транссибірським експресом перетвориться на небезпечну пригоду, а ще він зустрінеться зі своїм великим коханням.
1 ... 110 111 112 113 114 115 116 117 118 ... 262
Перейти на страницу:

… Чи ви, пане Бенедикте, чуєте, що я кажу? Не йдеться про те, що я побачила в цирку на Окільнику, як фантазії перетворюються на життя, а життя на фантазії. А про те, що Фелітка, що якась панна Бочвялкевич з Воронячої, написала себе, як казку, вигадала себе, збрехала себе й обернула на правду, й ось вона стояла перед нами, жива брехня, самооповідна казка, дитя власних снів. Тож ми не є тим, ким є, — ми є тим, ким себе вигадали! Чи ви, пане Бенедикте, розумієте мене? Що більш екзотичний цирк, що барвистіші убори й більше захоплення в очах дитини — то ближче до межі між неможливістю і мрією, на відстані простягнутої руки, на дотик. Я відірвала блискітку від її трико, забрала собі, вкрала й досі ховаю у скарбничці.

… І я вам зізнаюся: я все життя читала пригодницькі романи, персонажі яких зазнають фантастичних пригод, подорожують дикими краями, борються з безчесними недолюдками й завдяки власній браваді та кмітливості рятуються із найскрутніших становищ. І таку я собі себе розповіла, таку зробила ставку, таку брехню роблю правдою.

… Ви думаєте, який у мене від народження колір волосся? Але героїні романтичних драм, не ті залякані об’єкти афекту розбишак, — а femmes d’esprit, безстрашні жінки-відчайдухи, й жінки-шпигунки, й жінки-грабіжниці, й femmes fatales, усі вони мають чорне волосся і брови кольору воронового крила. Тож хна, магічна хна. Ви глузливо посміхаєтеся, — мовляв, жіноче кокетство, все задля вроди й того, щоб подобатися чоловікам? А от і ні! Що ви про себе думаєте? Який образ Бенедикта Ґерославського носите в голові? Ким ви є для самого себе? Отож бо! Адже тільки таким чином можна почати переписувати себе, брехати собі, тобто надавати брехні рис правди: один день, другий, третій, десятий, місяць, і знову, й знову, але реґулярно, послідовно, безугавно, при кожному погляді в дзеркало, в кожну вітрину на вулиці, в кожному випадковому відображенні, побаченому краєм ока, — поки одного чудового дня жодна інша думка вже в вашій голові ніколи не майне, бо то буде перший образ і перша ж асоціація, і найглибша правда про тебе, коли поглянеш і побачиш циганської вроди брюнетку й побачиш себе — то будеш ти — жінка-шпигунка, таємнича спокусниця, акробатка життя. Котра відкриває кожен замок шпонькою і розплутує кожен таємничий злочин.

Тук-тук-тук-ТУК, тук-тук-тук-ТУК, тук-тук-тук-ТУК.

Сонце б’є з-понад краю виднокола просто в зіниці панни Єлени, панна затягнула заслону на своєму боці, але не допомогло; вона піднімає руку до чола, борониться від повені червоної барви. Тож годі сказати: есть ли посмішка й кепкування в очах панни Муклянович? Чи ті рожеві тіні на її щоках — то живі рум’янці чи теплі поцілунки сонця? І все, що вона говорила, — істина чи фальш? Вона не дає жодного знаку.

Другою рукою панна Єлена обережно підняла чарку. Криваво зблиснув рубін на чорній оксамитці, майнув скромний перстеник. Вона нахилила чарку. Язичок, коньяк, губи.

— Що стосується романів, читаних у юності, — відкашлялося. — Ви, панно Єлено, оціните цю правду. Що стосується романів. Історій перших закоханостей, так. — Відкашлялося знову. — Її звали Анна, Анна Маґдалена, я з нею тáк познайомився, наче й не познайомився, тобто просто освоївся, важко припустити, що то була любов з першого погляду, коли тієї зустрічі не пригадуєш зовсім, вона розмилася десь серед десятків тих інших — у кого, отож, у що ми тоді закохуємося, бо не в конкретний же образ конкретної людини, а в якесь веселкове враження, букет змішаних відчуттів, як аромат букета дюжини різних квітів не є у сумі ароматом жодної існуючої квітки: у кого ж ми закохуємося? А вона прослизала на межі сприйняття, іноді видима, іноді невидима, іноді чутна тільки з-за стіни, де вправлялася у грі на піаніно — ах, уже кажу: я давав приватні уроки її братові.

1 ... 110 111 112 113 114 115 116 117 118 ... 262
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)