Чому Захід панує - натепер

Його секрет полягав у тім, що від справ було усунено аристократичних Синів Неба. Замість залежати від того, чи лорди постачать військо, Тиглатпаласар створив постійну армію, що отримувала платню від нього й підлягала лише йому. Тексти, що збереглися, не містять інформації про те, як він спромігся це зробити, але якимось чином він примусив бранців війни сформувати особисту армію. Коли вона вигравала битви, Тиглатпаласар платив награбованою здобиччю своєму війську, замість ділити її з лордами. Маючи підтримку армії, він зламав владу вельмож, ввів поділ найвищих чиновників та заповнив багато посад захопленими євнухами. Євнухи мали дві переваги: по-перше, вони не могли мати синів, що претендували б на спадкові посади, а по-друге, традиційна аристократія ставилася до них з такою зневагою, що вони навряд чи могли б очолити повстання. Мало того, Тиглатпаласар надзвичайно збільшив чиновництво, що забезпечувало функціювання держави, переступив через стару еліту й створив адміністрацію, лояльну лише до нього.

Усе це чимало коштувало, тому Тиглатпаласар впорядкував свої фінанси. Замість трусити чужинців періодичними появами та вимогами виплат, він наполіг на регулярних контрибуціях — по суті, податках. Якщо король-клієнт заперечував, Тиглатпаласар призначав замість нього асирійського намісника. Наприклад, 735 року до н. е. король Ізраїлю Пеках приєднався до податкового спротиву Дамаска та інших сирійських міст (рис. 5.5). Тиглатпаласар на них "упав, наче вовк до кошар"[132]. 732 року до н. е. він зруйнував Дамаск, посадив намісника та анексував родючі північні долини Ізраїлю. Засмучені підданці Пекаха вбили його та посадили замість нього на трон проасирійського короля Осію.

Все було добре, аж поки 727 року до н. е. Тиглатпаласар помер. Осія, думаючи, що нова асирійська система помре разом із ним, припинив виплати, але Тиглатпаласарові інституції виявилися достатньо тривкими, аби витримати зміни верхівки. 711 року до н. е. новий король Асирії Салманасар спустошив Ізраїль, вбив Осію, посадив намісника й депортував десятки тисяч ізраїлітів. Від 934 до 612 року до н. е. Асирія фактично примусово переселила з одного місця на інше десь 4,5 мільйони людей. Депортовані люди поповнювали асирійські армії, будували міста та працювали на проекти, що підвищували продуктивність імперії, — перекривали річки греблями, садили дерева, доглядали оливи, копали канали. Праця людей, позбавлених майна, годувала Ніневію та Вавилон, що зросли до ста тисяч мешканців кожне, применшували раніші міста та висмоктували ресурси звідусіль навколо себе. Суспільний розвиток стрибнув вгору, на 700 рік до н. е. Асирія була сильнішою за будь-яку іншу державу за всю попередню історію.

Чи змінив Тиглатпаласар перебіг історії, коли збезголовив колапс у восьмому сторіччі? Був час, коли історики без вагань відповідали на це запитання схвально, але тепер більшість не наважуються приписувати так багато волі однієї великої людини. У цьому випадку вони, мабуть, мають рацію. Тиглатпаласар міг бути великим, якщо саме так ми хочемо назвати його за жорстокість, але він не був унікальним. Наприкінці восьмого сторіччя до н. е. володарі бачили в централізації розв'язок усіх своїх негараздів. У Єгипті нубійці з теперішнього Судану знов об'єднали країну навіть раніше, ніж Тиглатпаласар захопив асирійський трон, і протягом наступних тридцяти років запроваджували реформи, що він би схвалив. Близько 710-х років до н. е. те саме робив навіть король маленької Юдеї Езекія.