Крига. Частини І–ІІ

— З невідомих причин! — вигукнув турок і схопився за голову через очевидний біль, і незабаром він продовжив уже пошепки: — Ви дуже ясно давали це зрозуміти. За картами. Згодом. А ті люди в Єкатеринбурзі. А князь. Не робіть з мене дýрня.

— Шановний пан Фессар, — сказалося, сягаючи під піджак і камізельку, — за всяку ціну хотів здобути цю технологію. Або принаймні приєднатися до проекту. Він намагався підкупити мене, витягнути з мене деталі. Що йому, цілком очевидно, не вдавалося, бо немає жодних подробиць: він усе собі вигадав.

— А Батько Мороз? — турок машинально підніс другий носовичок і якусь мить із дивною розгубленістю розглядав дві хустинки, одну в правій, другу в лівій руці, обидві біло-червоні. Він стиснув щелепи. — І ви, панно, вірите цьому лайдакові. Ви ж бачите, як він бреше. В живі очі.

— Шановний пан Фессар, — сказалося, тримаючи праву руку під розщібнутою камізелькою, — спробував далі дістатися до мого спільника, тобто особи, яку він вважав моїм спільником. Він, мабуть, побачив у Єкатеринбурзі Пєлку. Я не знаю, що там діялося: я відбіг. Можливо, він мав нагоду перекинутися з ним кількома словами. Потім, після відходу експреса, він одразу ж пішов до Пєлкі в купейний. Він викликав його з купе. Де там можна вночі поговорити наодинці? Вони вийшли на платформу за купейними вагонами. Пан Фессар хотів витягнути з Пєлкі те само, що й з мене, — але не досить того, що Пєлка не мав, звичайно ж, про це зеленого поняття, то ще й цілковитою несподіванкою стало те, як Пєлка відреаґував на ці пропозиції — він мартинівець. Ви не знали? Не знали. Ви його побили? Ви борюкалися? Потяг смикнувся? Ви ж бачите, як це невдало може скластися.

— Аллах великий!

— І що… випав, викинули його ви, випав сам, можливо, раніше вже був якийсь інцидент зі смертельними наслідками, але випав, немає тіла. Яке чудове місце для убивства: потяг, що перетинає два континенти, — хто знайде труп? Хто відтворить обставини злочину? Місце, час? Хто потім збере свідків? Немає для цього найменшого шансу. А ще ви дали обслузі такий бакшиш — вони тільки на Страшному Суді зізнаються, що взагалі вас бачили: грошей вам вистачить.

— Abbas yolcuyum!

— Не могло так бути? Могло.

— Але не було!

— Будьмо серйозні, пане Фессаре! Як ви підтвердите, що сталося, — на відміну від того, що могло статися? Коли ми говоримо про минуле, ми завжди говоримо про те, що м о г л о статися; тільки й винятково про це. Всі судження у минулому часі є гіпотетичними судженнями.

— Я не знаю, що з вами діється, юначе, але раджу альпійські санаторії. Вибачте, панно.

Ще один довгий погляд — із презирством? Із обрáзою? Із гнівом? — і, важко підвівшись, Юнал Фессар ступив до дверей. Відступилося з дороги, обертаючись у незручній позиції, щоб ні на мить не мати його за спиною. Похитуючись, з однією долонею біля скроні, він вийшов у коридор. Тут він на мить зупинився. Дезорієнтований, поглянув то в один, то в інший бік — куди йти? Куди він ішов, перш ніж знепритомнів? Де його купе? — Там. Турок рушив важким кроком.