Повітряний замок, що вибухнув
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #3
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5487-6
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Повітряний замок, що вибухнув». Краткое содержание книги:
Лісбет Саландер не здається. Виснажена після кількох поранень, перебуваючи під охороною в лікарні, вона вирішує помститися своїм ворогам і довести системі, яка, ще коли Лісбет була дитиною, зламала їй життя, запроторивши до божевільні, свою невинуватість. Однак самій упоратися з цим їй несила. На допомогу дівчині знову приходить журналіст Мікаель Блумквіст, чия викривальна книжка сколихне громадськість і переполохає уряд і спецслужби. І можливо, тоді справедливість нарешті переможе.
ЗМІ та громадськість звичайно вважали, що завдання відділу охорони конституції в основному зводиться до стеження за нацистами і войовничими веганами. Відділ справді багато займався подібними виявами, але крім цього до сфери його уваги входила ще ціла низка організацій і явищ. Якби, наприклад, королю або головнокомандувачу спало на думку, що парламентаризм зжив себе і Риксдаг слід замінити військовою диктатурою або чимось подібним, король або головнокомандувач швидко стали б об’єктом пильної уваги відділу охорони конституції. Або якби група поліцейських вирішила раптом розсунути рамки законів до такої міри, що захищені основним законом права індивіда виявилися б порушеними, відділ охорони конституції теж зобов’язаний був відреагувати. У таких серйозних випадках передбачалося, до того ж, що керівництво слідством візьме на себе генеральний прокурор.
Проблема, зрозуміло, полягала в тому, що відділ охорони конституції займався майже виключно аналізом і контролем, а не оперативною діяльністю. Тому заарештовували нацистів головним чином або звичайні поліцейські, або інші підрозділи Служби безпеки.
Такий стан справ Торстен Едклінт вважав украй незадовільним. Майже всі нормальні країни не шкодують коштів на утримання того або іншого варіанта конституційного суду, до завдань якого, зокрема, входить стежити за тим, щоб влада не зазіхала на демократію. У Швеції ж цим займаються канцлер юстиції або омбудсмен юстиції, які, проте, повинні лише дотримуватися рішень, що їх приймають інші люди. Якби в Швеції був конституційний суд, адвокат Лісбет Саландер міг би негайно розпочати справу проти шведської держави за порушення її конституційних прав. Тоді суд мав би можливість зажадати всі папери і викликати на допити кого завгодно, включаючи прем’єр-міністра, поки питання не буде з’ясовано. А так максимум, що міг зробити адвокат, це подати заяву омбудсменові юстиції, який, проте, не мав таких повноважень, щоб прийти до Служби державної безпеки і почати вимагати там документацію.
Торстен Едклінт упродовж багатьох років виступав гарячим прихильником створення конституційного суду. Тоді він міг би легко розібратися з інформацією, яку йому надав Драґан Арманський, склавши заяву до поліції і передавши документи до суду. І безкомпромісний процес було б запущено.
За теперішніх же обставин Торстен Едклінт не мав юридичних повноважень для того, щоб почати попереднє слідство.
Він зітхнув і засунув у рот жувальний тютюн.
Якщо відомості Драґана Арманського відповідають дійсності, значить, якісь керівні співробітники Служби безпеки подивились крізь пальці на деякі тяжкі злочини проти шведської громадянки, потім обманним шляхом запроторили її доньку до психіатричної лікарні і, нарешті, дозволили колишньому великому російському шпигунові вільно займатися справами, безпосередньо пов’язаними з трафіком секс-рабинь, зброєю та наркотиками. Торстен Едклінт випнув губи. Йому не хотілося навіть починати рахувати, скільки законів мало б виявитися за цей час порушеними. Не кажучи вже про проникнення у квартиру Мікаеля Блумквіста, напад на адвоката Лісбет Саландер і, можливо, причетність до вбивства Олександра Залаченка, у що Едклінт вірити просто відмовлявся.
У Торстена Едклінта не було ані найменшого бажання вплутуватись у всю цю кашу. На жаль, він таки попав у неї в той самий момент, коли Драґан Арманський запросив його на вечерю.
Тепер перед ним з усією невідворотністю постало питання, як з цією ситуацією бути. Формально відповідь була проста. Якщо розповідь Арманського правдива, то Лісбет Саландер щонайменше позбавили закріплених основним законом прав і свобод. З конституційної точки зору виникав також цілий клубок підозрінь, що керівні політичні органи або відомства виявилися схиленими до ухвалення певних рішень, а це зачіпало саму основу обов’язків відділу охорони конституції. Торстен Едклінт, як поліцейський, що дізнався про скоєння злочину, був зобов’язаний зв’язатися з прокурором і подати заяву. За менш формального підходу відповідь виявлялася не такою простою. По правді кажучи, дуже складною.