Повітряний замок, що вибухнув

Шведська демократія будується на одному-єдиному законі, який можна позначити трьома літерами — АСС, що має розшифровуватися як «Акт про свободу самовираження». АСС установлює неодмінне право говорити, публікувати, думати і вбачати все, що завгодно. Це право поширюється на всіх шведських громадян, від розлюченого нациста до анархіста, що кидається камінням, й усіх, розташованих у проміжку між ними.

Всі решта конституційних актів, такі як, наприклад, «Акт про форму правління», є лише практичними прикрасами свободи слова. Отже, АСС — це той закон, на якому стоїть демократія. Едклінт вважав своїм головним завданням захищати законне право громадян публікувати і висловлювати все, що їм заманеться, навіть якщо він ані найменшою мірою не згоден із змістом їхньої публікації чи висловлювання.

Така свобода, проте, не означає вседозволеності, яку намагаються обстоювати в культурно-політичних дебатах деякі фундаменталісти свободи слова, перш за все педофіли і расистські угруповання. Будь-яка демократія має свої обмеження, і обмеження АСС закріплені в «Акті про свободу преси», АСП. Він встановлює чотири принципові випадки відступу від демократії. Забороняється публікувати дитячу порнографію і деякі описи сексуального насильства, незалежно від того, наскільки художніми їх вважає автор. Забороняється підбурювати і закликати до злочинної діяльності. Забороняється ображати і ганьбити іншу людину. І забороняється цькувати групи населення.

АСП також затверджено Риксдагом, і він являє собою допустимі з соціальної точки зору обмеження демократії, тобто певний суспільний договір, що становить основу цивілізованого співтовариства. Суть законодавства полягає в тому, що ніхто не має права цькувати або принижувати іншу людину.

Позаяк АСС і АСП — закони, необхідне відомство, яке зможе гарантувати їхнє дотримання. У Швеції цю функцію розподілено між двома структурами, одна з яких — канцлер юстиції (КЮ) — має порушувати судове переслідування за злочини проти АСП.

Ця ситуація Торстена Едклінта зовсім не задовольняла. Він вважав, що КЮ традиційно виявляв непростиму терпимість відносно того, що фактично було прямим порушенням шведської конституції. КЮ звичайно відповідав, що принцип демократії такий важливий, що йому слід втручатися і порушувати справу лише в разі крайньої потреби. Подібна позиція, правда, останніми роками все частіше зазнавала критики, особливо після того, як генеральний секретар Шведського Гельсінського комітету з прав людини Роберт Хорд велів подати звіт з оцінкою бездіяльності КЮ протягом кількох років.

У звіті констатувалося, що було майже неможливо порушити справу і засудити кого-небудь за порушення закону про заборону цькування груп населення.

Другою структурою був відділ охорони конституції при Службі державної безпеки, і комісар Торстен Едклінт ставився до свого завдання щонайсерйозніше. Він вважав, що обіймає найкращу і найважливішу посаду з доступних шведському поліцейському, і нізащо не проміняв би її ні на яку іншу посаду в юридичних або поліцейських структурах Швеції. Він просто був єдиним поліцейським у країні, який офіційно мав функції політичної поліції. Виконання цих функцій вимагало делікатного підходу, великої мудрості і якнайповнішої справедливості, позаяк досвід дуже багатьох країн показував, що політична поліція могла легко перетворитися на головну загрозу демократії.