Повітряний замок, що вибухнув
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #3
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5487-6
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Повітряний замок, що вибухнув». Краткое содержание книги:
Лісбет Саландер не здається. Виснажена після кількох поранень, перебуваючи під охороною в лікарні, вона вирішує помститися своїм ворогам і довести системі, яка, ще коли Лісбет була дитиною, зламала їй життя, запроторивши до божевільні, свою невинуватість. Однак самій упоратися з цим їй несила. На допомогу дівчині знову приходить журналіст Мікаель Блумквіст, чия викривальна книжка сколихне громадськість і переполохає уряд і спецслужби. І можливо, тоді справедливість нарешті переможе.
Бубланськи надовго замовк.
— Чому нам про це нічого невідомо?
— Як сказав Мікаель Блумквіст: для публікації існує лише один потрібний момент і незліченна безліч помилкових.
— Але ви… він збирається щось опублікувати?
Арманський коротко кивнув.
— Напад у Ґетеборзі й квартирний грабунок тут, у Стокгольмі. Все одним днем. Це означає, що наші супротивники діють дуже організовано, — сказав Бубланськи.
— Крім того, мені, мабуть, слід згадати, що ми маємо докази того, що телефон Джанніні прослуховується.
— Хтось іде на численні порушення закону.
— Отже, питання в тому, хто наші противники, — сказав Драґан Арманський.
— Я теж про це розмірковую. Зовні все виглядає так, ніби в замовчанні звіту Бйорка зацікавлені в СЕПО. Але, Драґане… Адже ми говоримо про Службу безпеки Швеції. Це державне відомство. Я не можу повірити в те, що СЕПО може таке санкціонувати. Не думаю навіть, що вони здатні на щось подібне.
— Розумію. Мені теж важко з цим змиритися. Не кажучи вже про той факт, що хтось з’являється в Сальгренську лікарню і відстрілює Залаченку голову.
Бубланськи мовчав.
— І водночас з доброго дива вішається Гуннар Бйорк, — забив Арманський останній цвях.
— Отже, ви вважаєте, що йдеться про організовані вбивства. Я знайомий з Маркусом Ерландером, який проводив розслідування в Ґетеборзі. Він не виявив жодних аргументів на користь того, що тамошнє вбивство могло бути чимось іншим, окрім імпульсивної дії хворої людини. А ми скрупульозно досліджували смерть Бйорка — все вказує на самогубство.
Арманський кивнув.
— Еверт Гульберґ, сімдесяти восьми років, хворий на рак, що вже помирав і проходив за декілька місяців до вбивства курс лікування від клінічної депресії. Я посадив Фреклунда розкопувати все, що можна знайти про Гульберґа в офіційних документах.
— І?
— Він служив в армії в Карлскруні в сорокові роки, потім вивчав юриспруденцію і поступово став консультантом з податкових справ у сфері приватного підприємництва. У нього протягом приблизно тридцяти років був офіс у Стокгольмі; тримався в тіні, приватні клієнти… хай би хто вони там були. У дев'яносто першому році вийшов на пенсію, в дев’яносто четвертому переїхав до себе додому в Лахольм… Нічого особливого.
— Але?
— Деякі деталі збивають з пантелику. Фреклунд не може виявити жодного посилання на Гульберґа в будь-якому контексті. Він ніколи не згадувався в жодній з газет, і ніхто не знає, хто був його клієнтом. Коротше, ані найменшого сліду його професійної діяльності.
— Що ти хочеш сказати?
— Напрошується думка про СЕПО. Залаченко був російським перебіжчиком, і кому ж було ним займатися, як не СЕПО. Далі — можливість організувати в дев’яносто першому році поміщення Лісбет Саландер до психлікарні. Не кажучи вже про проникнення в квартиру, напади та прослуховування телефонів п’ятнадцятьма роками пізніше. Але я теж не думаю, що за цим стоїть СЕПО. Мікаель Блумквіст називає їх «Клубом Залаченка» — маленька групка сектантів, що складається з прибічників «холодної війни», яка, вичікуючи, ховається в якомусь темному коридорі СЕПО.
Бубланськи кивнув.
— І що ж нам робити?
Розділ 12
Вхопившись за мочку вуха, комісар Торстен Едклінт, начальник відділу охорони конституції при Службі державної безпеки, задумливо роздивлявся генерального директора поважного приватного охоронного підприємства «Мілтон сек’юриті», який ні з сього ні з того зателефонував йому і настійливо запросив на недільну вечерю до себе додому на острів Лідинґьо. Дружина Арманського Рітва подала чудову печеню. Вони попоїли, ввічливо розмовляючи. Едклінт увесь час гадав, що, власне, Арманському треба. Після вечері Рітва пішла дивитися телевізор, залишивши їх за столом самих. Тут Арманський неквапливо почав розповідати історію Лісбет Саландер.
Едклінт повільно обертав у руках келих з червоним вином.
Драґан Арманський не дурень. Це він знав.
Едклінт з Арманським були знайомі дванадцять років, з того часу як одна пані — член Риксдагу від Лівої партії — стала отримувати анонімні погрози. Вона заявила про це керівникові партійної групи Риксдагу, після чого вони проінформували свій відділ безпеки. Погрози були письмовими, вульгарними, і з їх змісту можна було виснувати, що анонімний автор листів певною мірою особисто знав члена Риксдагу. В результаті історією зацікавилася Служба державної безпеки. Поки йшло розслідування, депутатові забезпечили охорону.