Повітряний замок, що вибухнув
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #3
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5487-6
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Повітряний замок, що вибухнув». Краткое содержание книги:
Лісбет Саландер не здається. Виснажена після кількох поранень, перебуваючи під охороною в лікарні, вона вирішує помститися своїм ворогам і довести системі, яка, ще коли Лісбет була дитиною, зламала їй життя, запроторивши до божевільні, свою невинуватість. Однак самій упоратися з цим їй несила. На допомогу дівчині знову приходить журналіст Мікаель Блумквіст, чия викривальна книжка сколихне громадськість і переполохає уряд і спецслужби. І можливо, тоді справедливість нарешті переможе.
У той час відділу особистої охорони Служби державної безпеки виділялося чи не найменше коштів і його ресурси були обмеженими. Цей відділ відповідає за охорону королівської родини і прем’єр-міністра, а також — у міру необхідності — за охорону окремих міністрів та лідерів партій. Потреби найчастіше перевищують ресурси, і більшість шведських політиків насправді не мають серйозної особистої охорони в будь-якій формі. Жінці-депутатові надавали охорону у зв’язку з кількома публічними виступами, але лише до кінця робочого дня, після чого ймовірність нападу з боку якого-небудь ненормального якраз і зростала. Член Риксдагу швидко перейнялася недовірою до спроможності Служби безпеки її захистити.
Жила вона у власному будинку в районі Накка. Одного дня, повернувшись додому пізно ввечері після баталії у фінансовій комісії, вона виявила, що хтось проник у будинок крізь двері тераси, обписав непристойними епітетами стіни вітальні, а також устиг позайматися онанізмом у неї в спальні. Вона підняла слухавку і найняла відповідати за свою особисту безпеку «Мілтон сек’юриті». СЕПО жінка не поінформувала, і коли вона наступного ранку пішла в район Тебю виступати в школі, сталося лобове зіткнення між державними і найнятими приватно охоронцями.
Торстен Едклінт виконував на той час обов’язки заступника начальника відділу особистої охорони. Йому інстинктивно була гидкою ситуація, коли приватні хулігани виконують завдання, покладені на державних хуліганів. У той же час він вважав скарги члена Риксдагу обґрунтованими — не кажучи ні про що інше, її спаскуджене ліжко було вагомим доказом недостатньої ефективності державних структур. Замість того щоб почати мірятися силами, Едклінт опанував себе і домовився про обід з керівником «Мілтон сек’юриті» Драґаном Арманським. Вони вирішили, що ситуація, можливо, серйозніша, ніж гадали в СЕПО, і що є підстави посилити охорону політика. Едклінту до того ж вистачило розуму збагнути, що люди Арманського не тільки цілком компетентні для цієї роботи, а й мають нітрохи не гіршу підготовку і, можливо, навіть краще оснащення. Вони вирішили проблему таким чином, що люди Арманського здійснюватимуть особисту охорону, а Служба безпеки займеться власне розслідуванням злочину і сплатить рахунок.
Обоє чоловіків виявили, що симпатизують один одному і легко можуть співпрацювати, що їм згодом ще багато разів доводилося робити. Отже, Едклінт відчував глибоку повагу до професійної компетентності Драґана Арманського, і коли той запросив його на вечерю і попросив про особисту конфіденційну розмову, він з готовністю погодився його вислухати.
Щоправда, він аж ніяк не чекав, що Арманський покладе йому на коліна бомбу із запаленим бікфордовим шнуром.
— Якщо я правильно розумію, ти стверджуєш, що Служба державної безпеки займається суто кримінальною діяльністю.
— Ні, — сказав Арманський. — Ти мене неправильно зрозумів. Я стверджую, що такою діяльністю займаються кілька співробітників Служби державної безпеки. Я ні на мить не повірю в те, що це санкціоновано керівництвом Служби безпеки або має благословення державних структур у якій-небудь формі.
Едклінт став розглядати зроблені Крістером Мальмом фотографії людини, яка сідала в авто з реєстраційним номером, що починався з літер КАБ.
— Драґане… а це не розіграш?
— Мені б дуже хотілося, щоб це було жартом.
Едклінт замислився.
— І що, чорт забирай, я повинен, по-твоєму, з цим робити?
Наступного ранку Торстен Едклінт сидів у себе в робочому кабінеті, в поліцейському управлінні на острові Кунгсхольмен, і ретельно протирав окуляри, при цьому напружено роздумуючи. Він був сивоволосим чоловіком з великими вухами і вольовим обличчям, правда, на якусь мить його лице зробилося швидше розгубленим, ніж вольовим. Значну частину ночі він провів у роздумах про те, як йому вчинити з отриманою від Драґана Арманського інформацією.
Роздуми були не з приємних. Служба державної безпеки була організацією, необхідність якої на словах визнавали всі партії Швеції (ну, майже всі), але в той же час складалося враження, що вони їй не довіряють і плетуть навколо неї різні незрозумілі змови. Скандалів, звичайно, було багато, особливо в ліворадикальних сімдесятих, коли деякі… помилкові в конституційному плані дії і справді траплялися. Але після п'яти державних перевірок СЕПО, що викликали жорстку критику, виросло нове покоління співробітників. Це були активісти нової школи, набрані із справжніх поліцейських підрозділів, що займалися злочинами, пов’язаними з економікою, зброєю і шахрайством, — поліцейські, звиклі розслідувати реальні злочини, а не політичні фантазії.