Рутенія. Повернення відьми
- Автор: Климчук Віталій
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5535-4
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Рутенія. Повернення відьми». Краткое содержание книги:
Князі правлять державами казкової землі Укранії, пліч-о-пліч з ними — мудрі відьмаки. Лісами мандрують чугайстри, полісуни, мавки, в річках живе плем'я русалок, під землею сховалися рахмани й могутні Великі Полози. Але й капосні злидні дошкуляють людям, і жорстокі песиголовці причаїлися біля кордонів… Такий світ Яв, а ще є світи Прав і Нав. Всіх їх поєднує Світове Дерево, основа Всесвіту.
Героїні роману, молодій обдарованій відьмі Рутенії, доведеться не лише шукати шлях до власного «Я», але й рятувати Всесвіт від зазіхань злодія Ахрумана, що вклоняється Чорнобогу. Вірні друзі — чугайстер Віт, русалинка Дзеванна, молодий зільник Золота, мудрий відьмак Добровін — та інші дивовижні люди й істоти допоможуть їй долати найсуворіші випробування…
Поєднання захопливих пригод і поетичного світосприйняття — таким є сучасне українське фентезі. Алегоричною мовою оповідає воно читачеві про вічні цінності, моральні й культурні.
— Він живий! Він непритомний, але живий. Маємо час для роздумів!
Поруч почулося шипіння. То підповзала Матір Змій. Повіяв вітерець — наближалася Громовиця. Матір Змій обвилася круг Ахрумана. Срібна Русана повеселішала. Щит знову став Золотою, а цілюща куля Бітом.
Вони сіли круг непритомного ворога. Першою озвалась Рутенія:
— Його не можна лишати тут. І не можна вбивати.
— Його можна вернути у Яву, — сказала Громовиця. — А там робіть з ним що хочете…
— Я не зможу провести непритомного, — озвалась Русана. — А опритомнівши, він наряд чи схоче вертатися…
— Схоче. Ще й як схоче! — просичала раптом Матір Змій.
Ахруман розплющив очі. Мирний зелений степ. Бджоли. Птахи. Крона Світового Дерева. Знайомий голос неподалік. Ненависний голос. Рутенія. Він волів схопитися, наскочити, розірвати її на шматки… Але стримався. І прислухався.
— А безпечно його лишати самого? Він не опритомніє? — спитала Громовиця.
— Я його так приклала, що він не опритомніє до наступного року! — засміялась Рутенія. — Скажи мені краще, чого нам не допомогли інші боги? Перун, Дажбог…
— Думаєш, твій світ єдиний? Боги творять світи, даючи кожному по Світовому Дереву, і по ключу до його зміни. По Книзі Життя. І лишають охоронців. Вберігати світи — не їхня справа. Вони творять їх і йдуть далі, а ви вже самі обирайте, як вам жити…
— А як же…
— Рутеніє, досить питань… Я зрозуміла, що вберегти Книгу Життя не зможу, тож віддаю її тобі.
Ахрумана заціпило. Він підвівся і побачив, як піднімається над Джерелом Живої Води камінь, і з-під нього Громовиця дістає Книгу й передає Рутенії. Поруч стоять занімілі Віт, Золота і його Русана! Стоять і мало не моляться на Рутенію. А та бере Книгу, замотує у якусь ганчірку… Хіба так поводяться з річчю, яка може змінити світ?! Нездари! Куди це вони йдуть?! Назад, до Яви? О, то добре. Він за ними! Тут вони стримали його, але там… Там він їх здолає!
Ворон скочив, подумки прикликав Русану і наказав:
— За ними! Веди мене до Яви!
Стовбур Світового Дерева розчахнувся. Першою до нього увійшла Рутенія, за нею Золота з Вітом. Потім вповз Горинь. Вони знали, що слідом за ними у тріщину пролетіла чорна Воронова постать. Це бачили Громовиця і Матір Змій. І усміхнулися.
22
Перехід до Яви відбувся непомітно. Ось вони увійшли до Дерева, а ось уже стоять на кам’яному капищі. Ось було тепло і світло, а ось стало зимно, сніжно й темно. Лиш місяць проглядає крізь затягнуте хмарами небо. І слабо світяться постаті Добровіна і Боримисла. Знесилені і бліді, вони ледве стояли коло капища, підтримуючи один одного.
Щойно Рутенія опинилась на капищі, вона кинулася до Добровіна. Той розплющив очі і полегшено зітхнув:
— Вам вдалося!
— Ахруман іде слідом!
— Я не маю сил, Рутеніє. Я… — прошепотів він.
— Твої сили не потрібні. Я маю подарунок богинь… Вони затримають його в переході між світами, та ненадовго!
Золота-щит, Золота-провідник вийшов зі шпарини між світами і з’єднався зі своїм тілом. Отямився, озирнувся і став коло капища поруч із Добровіном та Боримислом. Там само став Віт. Останнім виповз Горинь, він згорнувся круг капища колом, поклавши на камінь голову.
Почулися кроки. Всі озирнулися й побачили скривавленого, пораненого, виснаженого, але живого злидня. Він ледве йшов, похитуючись:
— Ми їх… здолали… Нападники… розбіглися… А як у вас… справи? — спитав він.
— Чекаємо Ворона. Приєднаєшся?
Рутенія вилізла на капище і розгорнула Книгу. І ще щось вийняла з кишені, і поклала всередину Книги. Щось невеличке, схоже на камінець. І повернулась до друзів.
Горинь засвітився, запалав. Стало видно, як удень. Світло його було тепле, аж сніг почав танути.
Шпарина запульсувала, заяскравіла і розтанула в повітрі. На її місці стояв Ахруман з Русаною-провідником.
Боримисл було рвонувся до неї, та Добровін із Рутенією втримали його на місці.
Ахруман озирнувся і кинувся було спершу до Рутенії. Та не зміг подолати світлову стіну. Він кидав у неї закляття, бив палицею — стіна міцно стояла, а полоз і оком не змигнув.
— Наука Матері Змій, — сказав Золота.
— Твоя Матір Змій — ніщо, — прохрипів Ворон і озирнувся. — А-а-а! Ви всі тут зібралися… Ба, мертвий Боримисл… Я ж тебе вбив!
— Я вижив, — процідив той крізь зуби.