Рутенія. Повернення відьми
- Автор: Климчук Віталій
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5535-4
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Рутенія. Повернення відьми». Краткое содержание книги:
Князі правлять державами казкової землі Укранії, пліч-о-пліч з ними — мудрі відьмаки. Лісами мандрують чугайстри, полісуни, мавки, в річках живе плем'я русалок, під землею сховалися рахмани й могутні Великі Полози. Але й капосні злидні дошкуляють людям, і жорстокі песиголовці причаїлися біля кордонів… Такий світ Яв, а ще є світи Прав і Нав. Всіх їх поєднує Світове Дерево, основа Всесвіту.
Героїні роману, молодій обдарованій відьмі Рутенії, доведеться не лише шукати шлях до власного «Я», але й рятувати Всесвіт від зазіхань злодія Ахрумана, що вклоняється Чорнобогу. Вірні друзі — чугайстер Віт, русалинка Дзеванна, молодий зільник Золота, мудрий відьмак Добровін — та інші дивовижні люди й істоти допоможуть їй долати найсуворіші випробування…
Поєднання захопливих пригод і поетичного світосприйняття — таким є сучасне українське фентезі. Алегоричною мовою оповідає воно читачеві про вічні цінності, моральні й культурні.
А навкруги — понівечена земля. Перекинуті гори дерну, чорні ями, купи розтрощеного каміння. Вогонь палить зелений степ, сірий ядучий дим заливає легені. І тиша. Мертва тиша під кроною Світового Дерева.
Золота піднісся над тілом і скрикнув:
— Вона ще жива!
Віт обережно підсунув руки їй під тіло, Рутенія взялася за ноги, і перенесли її на вцілілу зелену траву поруч із каменем. Жінка ще дихала. Але з кожним разом дихання слабшало. Рутенія швидко зняла з неї сорочку й відсахнулася — глибока рвана рана розпанахувала живіт.
Лице жінки було біле як сніг. Правильні, чіткі риси. Знекровлені губи ледь помітно ворушилися, ніби намагалися щось сказати. Рутенія нахилилась і припала до них вухом:
— …Його… спинити… Мати… змій… слабка… — почула вона.
— Вона щось каже? — спитав Віт.
— Дуже тихо. Нічого не розберу. Їй ще можна допомогти?
— В нашому світі я б сказав, що це кінець… Але тут…
Рутенія зрозуміла. Вона метнулась до струмка, що вже очистився від крові, намочила в ньому зняту з жінки сорочку і обережно промила краї рани. Потім почала замовляння:
І спинилася на півслові, зблідла. Потім ще раз спробувала:
І знову спинилася.
— Я не можу… Я забула замовляння… — сказала вона. — Віте, я не можу чарувати! Я не можу вимовити жодного замовляння… Я їх знаю, та слова вислизають, щойно я хочу їх промовити! Золото, що сталося? Віте, що робити?
Розгублена і спантеличена, відьма сиділа над пораненою жінкою й мало не плакала з розпачу. Жінка розплющила очі і ледь чутно промовила:
— Чугайстер… Він… пройшов шлях мольфара! Хай зніме… з очей…
І знову впала у безпам’ятство.
Віт зірвав тканину з очей, широко їх розплющив і заціпенів. Лице налилося кров’ю, набрякло. Руки затремтіли. Він дивився на не жінку, ні, очі його впивались у обрій.
— Там Ворон! Він перемагає. Там…
— Допоможіть… — знову почули вони слабкий жіночий голос.
Віт відірвав погляд від обрію і схилився над жінкою. Він не казав ані слова. Не молився, не замовляв. Він підніс руку до рани, і чугайстра згори наче списом пронизало вістря світла. Воно прохромило його і залило жовтим сяйвом криваву рану. Вгорі щось зашуміло, зашелестіло, жінка страшно закричала. Віт застогнав і впав знесилений поруч із нею. Кров спинилася, рана затягувалася. Жінка застогнала, закричала, страшно вигнула спину й обм’якла. Тоді розплющила очі, обперлася об камінь і сіла. Окинула поглядом Віта, Золоту, Рутенію.
— Рутеніє, ти не можеш тут зцілювати. Кожен має своє призначення, і твоє — битва. Це — місце нашої сутності. Ти відьма-воїн, і твоя сутність — боротьба. Тому твої цілющі чари не діють, — сказала вона.
— Ти, Віте, цілитель. Цілитель душі і тіла, і це твоя сутність.
— Ти, Золото, хоч і зільник, але сутність твоя — бути провідником і щитом. Воїн без щита стає слабший.
— А хто ти? — спитала Рутенія.
— Я — богиня Громовиця. Я разом із Матір’ю Змій захищаю цей Камінь. Зараз вона веде битву, і здається, її перемагають. Поквапся на допомогу, відьмо.
Рутенія схопилася, та перед очима розкинулося безмежне понівечене поле.
— Звичайним зором її не побачиш, — мовила Русана. — Віте, покажи їй. Дай їй своє бачення. Приклади руки до скронь і покажи…
І Рутенія побачила. Почула. І їй стало страшно. Билися сили, вищі за її розуміння, непорівнянні з її силами.
Велетенська змія злітала в небо і стрілою падала донизу. Гігантська постать у чорному балахоні розмахувала палицею, відбиваючись від нападу. Летіли круг них клапті землі, розміром з хати, каміння розтрощувалося на порох. Вони кидалися вогнем і плавили пісок на скло. Ахруман піднімав брили і кидався ними у змію. Та ухилялась і відбивала їх хвостом. Небо почорніло від диму.
— Я… що я можу зробити? Я…
— Ти мусиш іти битися. Я виснажена. Змія майже знесилилась. Хтось дуже могутній підтримує Воронові сили…
— Дзеванна… — прошепотіла Рутенія. — Донька.
— Вона довго не протримається. Він вичавить з неї усе, що може… Рутеніє, не дай йому дістатися до каменя. Ти маєш сили! Це твоя доля!
21
Відьма почула музику.
Там — там-там — там-там…