Печатка Святої Маргарити
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #2
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-001-9
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Печатка Святої Маргарити». Краткое содержание книги:
Виконуючи завдання, Марко опиняється у вирі нових, сповнених небезпеки пригод. Йому належить пройти майже втраченим за віки слідом, не загубити самого себе, дати відсіч підступам ворогів та зберегти віднайдене кохання…
Лора Підгірна — випускниця історичного факультету Кам’янець-Подільського університету, журналістка та громадська діячка, автор проекту «Літературний туризм». Представлений роман є продовженням її успішного дебюту — українського історичного вестерну «Пригоди Марка Шведа. Червона Офелія» (2017 р.)
Марко вдавано байдуже щось записував до справи Гольденберга.
— Не дуже, Якове Самуїловичу. Не дуже…
— Та що ж Ви такі! Медом Вам радянська влада хліб мастить чи що? — роздратовано проказав ювелір. — Я веду до того, що можу стати Вам у пригоді.
— Це я зрозумів, Якове Самуїловичу.
— Речі, які справді мають якусь цінність, Ви зможете залишити собі, юначе!
Марко розсміявся.
— Он яке у Вас уявлення про радянську владу! Тобто Ви вважаєте, що можете мене в такий спосіб підкупити… Ну, але Ви спізнилися, товаришу Гольденберг. З навколишніх релігійних споруд цінності уже давно вивезені, оцінювати більше нічого…
Знову сплохував! Та що ж це таке… Яків Самуїлович притримував пропозицію хабара наостанок в надії, що, можливо, вдасться і так викрутитися, та, схоже, молодик навпроти, незважаючи на свою просту і навіть щиру поведінку, був не таким простим, як видається.
— Товаришу уповноважений… — благально промовив Гольденберг. — Тільки моя природжена скромність та законослухняність не дозволяли мені запропонувати Вам те, що я хотів би запропонувати зараз.
Брова Шведа поповзла угору.
— Слухаю Вас, товаришу Гольденберг.
— Є у мене тут, у Волочиську, невеличкий сховок…
— О, це вже краще, Якове Самуїловичу! — не піднімаючи голови від своєї писанини, промовив Марко.
— Сховок моєї матері… — боязко продовжував ювелір. — Так… нічого особливого, але камінці непогані… То я міг би Вам показати його місцезнаходження, товаришу уповноважений. Звісно, в обмін на те, що Ви допоможете мені перетнути кордон…
Швед глипнув на Якова Самуїловича.
Раптом у Марка майнула думка… А що, як цьому Гольденбергу показати печатку святої Маргарити? Що він сказав би про неї?
А перетнути кордон… Він і справді міг би допомогти цьому старому. Що йому тут робити, у Совдепії?
Поліз рукою до кишені, дістав срібну єпископську каблучку. Поклав перед Гольденбергом.
— Що скажете про цю річ?
Яків Самуїлович від несподіванки аж підстрибнув на стільці. Нахилився над печаткою, обережно взяв тремтячими пальцями, підніс мало не до носа. Подивився на неї крізь скельця свого пенсне.
— Яка цікава каблучка… Товаришу уповноважений… — проказав вже за мить. — Тільки я так Вам нічого певного сказати не можу — зір вже не той… Потрібні мої інструменти. Їх забрали при затриманні…
— Зараз будуть Вам інструменти, — відповів Швед.
— То ми домовились із Вами, товаришу уповноважений? — боязко промовив Гольденберг.
Марко нічого не відповів. Вийшов із кабінету, а коли повернувся, у руках тримав саквояж Якова Самуїловича з його речами, серед яких була і скринька з робочими інструментами.
— Ось Ваші речі, товаришу Гольденберг. Чекаю, що скажете.
Якщо молодий депеушник вирішив влаштувати йому випробування, то якесь воно дивне, — майнула думка у ювеліра. Чому одразу не поцікавився, де саме заховані цінності, про які Яків Самуїлович йому щойно зізнався? Чому навіть не запитав, що там є серед тих цінностей, а простягує йому якусь стару дивну каблучку?
Гольденберг усівся зручніше, дістав із саквояжа інструменти.
— Мені все одно погано видно… Дозвольте біля вікна.
Марко розсунув фіранки, мружачись від яскравого сонячного світла, підсунув стільця до підвіконня і вказав на нього рукою Гольденбергу.
— Прошу…
Ювелір якийсь час уважно розглядав каблучку, вивчав крізь збільшувальне скло надписи та гравіювання, крутив у тонких пальцях, повертав і ребром, і так, і сяк… Нарешті підвів очі на Марка.
— Кхм-м-м… — проказав невпевнено. — Річ дуже старовинна… Це безсумнівно. Не знаю, звідки вона у Вас, товаришу уповноважений, але вона дуже… дуже цінна. Саме своїм віком та художньою цінністю, а не матеріалом. Якщо цю каблучку переплавити на срібло, то вийде пшик. Тому краще тримайте її так як є, не здавайте на переплавку.
— І це все, що Ви можете сказати про цю каблучку?
— Ну-у-у… — протягнув Гольденберг. — Судячи з гравіювання, нею запечатували листи або важливі документи. Здається… я колись навіть бачив подібний відтиск — християнська свята, що тримає у руках книгу та хрест… Тільки хоч убийте, не пам’ятаю, де і коли… А так… наче усе, товаришу уповноважений.
— Усе?
— Так… — знизав плечима Гольденберг. — Більше нічого. Хоча… Зачекайте…
Ювелір знову покрутив каблучку у пальцях, повернув її ребром.
— Отут, по ребру, є ледь помітне гравіювання… Напис. Досить затертий і через те, що зроблений на ребрі, майже непомітний. Я не стільки прочитав, скільки відгадав, що там написано.