Печатка Святої Маргарити
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #2
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-001-9
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Печатка Святої Маргарити». Краткое содержание книги:
Виконуючи завдання, Марко опиняється у вирі нових, сповнених небезпеки пригод. Йому належить пройти майже втраченим за віки слідом, не загубити самого себе, дати відсіч підступам ворогів та зберегти віднайдене кохання…
Лора Підгірна — випускниця історичного факультету Кам’янець-Подільського університету, журналістка та громадська діячка, автор проекту «Літературний туризм». Представлений роман є продовженням її успішного дебюту — українського історичного вестерну «Пригоди Марка Шведа. Червона Офелія» (2017 р.)
— Роботу за спеціальністю знайти не пробували?
Яків Самуїлович тільки пхекнув.
— Де? Кому тепер потрібні оцінщики? На тепленьких місцях у Москві своїх пригріли. Я у Кам’янці раніше відбою від поважних клієнтів не мав. А тепер… Де вони? Усі мої поважні клієнти давно у сирій землі гниють або за кордон перебралися. Я вже, юначе, не у тому віці, та й виховання у мене не те… більше нічого, товаришу уповноважений, не умію… А у Кам’янці на одні витрішки нині не проживеш.
— Тому Ви надумали тікати до Польщі… — повільно проказав Марко. — І незаконно намагалися перетнути кордон із цінностями за пазухою.
— Можливості перетнути кордон законно, як раніше, у мене не було. Ваші товаріщі все у мене забрали ще до того, як я вирішив покинути радянську Україну. Власне, це мене й спонукало податися геть звідси. Я собі залишив жалюгідні крихти, все добровільно віддав советам.
— Ну, не так вже й добровільно… — проказав Марко, ліниво перегортаючи папери перед собою. — Ось тут написано, що представникам законної радянської влади при проведенні обшуку Ви чинили опір, навіть уповноваженому товаришу Лінчавісу М. А. завдали побоїв…
— Та які там побої… — махнув рукою Гольденберг. — Вони прийшли з обшуком якраз у шабат. Як я, єврей, скажіть Ви мені, міг підняти на нього руку? Так, дав нахабі по пиці. Але виключно за те, що він дозволяв собі хамити у присутності моєї племінниці, Рози Гольденберг. Але потім я таки все чесно віддав… Усі цінності.
— Вочевидь, не усі, товаришу Гольденберг, — відповів Марко. — Під час затримання при собі Ви мали досить пристойний набір коштовностей.
— То Ви, юначе, просто нічогісінько у коштовностях не тямите, — знову махнув рукою Яків Самуїлович. — Нічогісінько, скажу я Вам! Оця дрібнота, що була виявлена при мені…
— Але я не думаю, що такий досвідчений спеціаліст у ювелірній справі виявиться настільки недалекоглядним і складе всі яйця в один кошик… — проказав Марко з посмішкою, але безапеляційним тоном.
Гольденберг заворушив губами, мов риба, викинута на берег.
Ясноокий депеушник, що видався йому на початку цілком недосвідченим, рубав по живому.
— У мене є всі підстави вважати, — продовжив Швед, — що зараз так само, як під час обшуку у Кам’янці, Ви знову хитруєте і приховуєте найважливіше.
— Що ж я приховую, молодий чоловіче? — перепитав Гольденберг.
— Те, що вилучені у Вас під час затримання дорогоцінності — лише крапля в морі з того, що Ви приховали від радянської влади, — зрезюмував Марко. — А тому, Якове Самуїловичу, я відправлю Вас до карцера. До приїзду коменданта, товариша Кашина. Буде нагода посидіти, подумати…
— А далі? — обережно поцікавився Гольденберг.
— А далі Вами займатиметься товариш Кашин, бо мені… звиняйте… ніколи панькатися із Вами.
Гольденберг прикусив губу. Ні… ні, який карцер! З його-то ревматизмом! Потрібно домовлятися! Негайно! З оцим молодим депеушником, поки він тут один. Може, Бог змилується і все обійдеться малою кров’ю?
— Зачекайте, зачекайте, товаришу уповноважений! Ви мене неправильно зрозуміли… — поспіхом проказав Гольденберг. — Я ж собі таки не ворог, я готовий співпрацювати!
— У якому саме напрямку? — поцікавився Швед.
— Ну… молодий чоловіче… — протягнув Яків Самуїлович. — Як Ви правильно підмітили, я людина з життєвим досвідом, тому завжди думаю на два кроки вперед. Навіщо Вам, аби я домовлявся із Вашим колегою, якщо я можу домовитися із Вами? Але мені потрібні гарантії…
— Гарантії? — з іронією у голосі повторив Марко.
— Так, гарантії. Гарантії життя, безпеки… Гарантія, що я зможу перетнути кордон, нарешті, і Ви мені допоможете це зробити безпечно…
— Тобто, Якове Самуїловичу, знайдеться що мені таке запропонувати, що я захочу допомогти Вам перетнути радянський кордон? — із посмішкою проказав Швед.
— Так… — кивнув головою Гольденберг. — Саме так. Я людина ділова, тому пропозиції мої ось які, — продовжив він. — Я знаю, що сьогодні з храмів по селах вивозяться цінності, серед них здебільшого всілякий мотлох — я б його і в якості лому не взяв би… Але є справді цінні й рідкісні екземпляри. Хто там у вашій Москві знає, що саме у тій чи іншій сільській церкві було? Я можу на Вас попрацювати деякий час, підказати, що саме із вивезеного дійсно має чималу вартість та художню цінність, а що не варте нічого, окрім як на переплавку. Розумієте, до чого я хилю?