Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом
- Автор: Бояновська Едита М.
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-125-0
- Переводчик: Андрій Бондар
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом». Краткое содержание книги:
«Ревізор» та його публіка
Свідченням того, наскільки інтенсивно Росія потребувала національної самооцінки, є те, що ця сучасна соціальна сатира, жанр, який навряд чи може задовольнити патріотичну гордість, став розглядатися в термінах національної ікони. Зокрема, українськість автора викликала почуття незахищеності перед зображенням у такий некомпліментарний спосіб, і, здається, саме це лежить в основі численних звинувачень у наклепництві[230]. Однак те, що вважалося національним образом Росії в «Ревізорі», зачепило і критиків, і шанувальників п’єси. В цілому театральна реакція була досить добра: глядачі енергійно аплодували і викликали автора на сцену (проте він не погодився вийти)[231]. Втім, п’єса залишила чимало незручностей. У спогадах Павла Анненкова про прем’єру згадується про наростання обурення серед глядачів і поступове затихання сміху. Він стверджує, що п’єса вважалася «неможливою, наклепницькою та фарсовою» — ця характеристика збігається з багатьма іншими свідченнями[232]. Дехто вважав цю п’єсу підривною і дивувався, чому уряд сприяв комедії, яка так демонстративно висміяла його. Князь Вяземський глузливо наводив приклади критики п’єси: «Как будто есть такой город в России». «Как не представить хоть одного честного, порядочного человека? Будто их нет в России?»[233]. Філіпіка Ф. Ф. Віґєля пропонує цікавий зразок реакції, що ґрунтується лише на почутому. Не бачивши самої п’єси, Віґєль написав:
…но столько о ней слышал, что могу сказать, что издали она мне воняла. Автор выдумал какую-то Россию и в ней какой-то городок, в который свалил он все мерзости, которые изредка на поверхности настоящей России находились: столько накопил он плутней, подлостей, невежества! Я, который жил и служил в провинциях, смело называю это клеветой в пяти действиях. А наша-то чернь хохочет, а нашим-то боярам и любо; все эти праздные трутни, которые далее Петербурга и Москвы Россию не знают, которые готовы смешивать с грязью и нас, мелких дворян, и чиновников, и всю нашу администрацию, они в восторге оттого, что приобретают новое право презирать свое отчество и, указывая на сцену, говорить: вот ваша Россия! Безумцы! Я знаю г. автора — это юная Россия, во всей ее наглости и цинизме[234].
Гоголівська клевета в пяти действиях, як багато хто думав, явила зловісно спотворений образ Росії і нахабний напад на уряд.
За іронією долі, вищі ешелони цього уряду були цілком задоволені комедією. Сам цар був присутній на петербурзькій прем’єрі і, як повідомляється, від душі сміявся, а згодом подарував авторові перстень ціною у 800 рублів. Недавнє архівне дослідження підтвердило попередню гіпотезу про те, що Ніколай Перший, після звернення Жуковського, прочитав комедію в рукописі та зіграв важливу роль у її надзвичайно швидкому проходженні через цензуру[235]. Прибуття реального ревізора у фіналі п’єси, проголошене жандармом, швидше за все забезпечило прихильність царя. Оскільки Ніколай Перший створив жандармський корпус як форму політичної поліції під його безпосереднім контролем, поява жандарма у п’єсі Гоголя було знаком того, що законний порядок, гарантією якого є сам цар, буде відновлено. Жандарм у п’єсі Гоголя задуманий настільки реальним, що він навіть не з’являється серед дійових осіб[236].
Російській публіці було важче осягнути непривабливий образ російської дійсності в «Ревізорі». Редактори найпопулярніших журналів — Библиотека для чтения і Северная пчела — наводили різноманітні аргументи, спрямовані на те, щоб відмовити комедії бути утвердженням національної характеристики Росії. Осіп Сєнковський стверджував, що дрібні адміністративні порушення у провінційних містах характерні для всіх часів і народів, тому «Ревізор» не можна вважати представленням картини, притаманної виключно Росії[237]. Фаддєй Булґарін вважав, що Гоголь надзвичайно перебільшив свій негативний образ Росії. Він нарікає, що Содом і Гоморра в порівнянні з гоголівським маленьким містечком, як троянда в порівнянні з будяком. Усім гоголівським персонажам бракує людських якостей, за винятком здатності говорити, яку вони також зводять до нісенітниці. Всі міські чиновники зображені шахраями та дурнями; вони відкрито крадуть і беруть хабарі. Він глузує: «Викапаний образ Сандвічевих островів у часи капітана Кука!»[238].
230
До речі, українська аудиторія Гоголя також звинуватила Гоголя в наклепницькому зображенні України. Див. мій аналіз рецензії Стороженка (псевдонім «Царинний») на «Вечори на хуторі» у другому розділі. А. С. Данилевський писав до Гоголя, що миргородські патріоти ненавиділи його за ганебне зображення Миргорода як глибокої провінції. Вони нібито зітхнули з полегшенням, коли Гоголь взявся за російську тему в «Мертвих душах» (Переписка Н. В. Гоголя в двух томах, том 1 [Москва: Худож. литература 1988], 69).
231
Про аналіз тогочасної рецепції, див. ПСС 4, 545—550; Paul Debreczeny, «Nikolai Gogol and His Contemporary Critics», Transactions of the American Philosophical Society 56.3 (1966): 17—29; і Fänger, The Creation of Nikolai Gogol, 125—142.
232
Вересаев, Гоголь в жизни, 229.
233
Там само, 232.
234
Вигель Ф. Ф., письмо к М. Загоскину 31 мая 1836, «Из переписки М. Н. Загоскина», Русская старина 111 (1902): 100—101; посилання в ПСС 4, 545. Віґель відмовився від своєї невисокої думки про Гоголя після публікації «Вибраних місць» (Вересаев, Гоголь в жизни, 238).
235
Зайцева И. А. К цензурной и сценической истории первых постановок «Ревизора» Н. В. Гоголя в Москве и Петербурге (по архивным источникам), в Гоголь: Материалы и исследования, ред. Ю. В. Манна, 118—135 (Москва: Наследие, 1995).
236
Jurij Striedter, «Autocracy, Bureaucracy, and Laughter within and around Gogol’s Inspector General», неопублікований рукопис.
237
Сенковский О., рец. на «Ревизора» (1836) Н. Гоголя, Северная пчела 97—98 (1836).
238
Булгарин Ф., рец. на «Ревизора» (1836) Н. Гоголя, Северная пчела 97—98 (1836).