Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом

У «Ревізорі» Росія змальована інфікованою петербурзьким етосом. Як і в «Петербурзьких повістях», столиця виступає за такі цінності, як ранг, гроші, сходження соціальною драбиною, поверхова вишуканість і парадність. Їй бракує таких цінностей, як моральність, чесність і цілісність. Провінціали у цій п’єсі уявляють Петербург точнісінько в таких самих термінах, перекладаючи їх банальними метафорами, що відображають вузькість їхнього мислення (золотий одяг, дім, що примушує замружитись, або кавун Хлєстакова за 700 рублів). Хоч гоголівська іронія й зосереджена на провінції, вона також спрямована на сам Петербург — ця діалектика не була достатньо оцінена в інтерпретаціях п’єси. Одне є дзеркальним відображенням другого. Гріхи провінції прикладаються до Петербурга — і навпаки. У п’єсі показано зв’язок між цими двома сферами як найбільш нездорові відносини. Хоча місією Петербурга було цивілізувати периферію, в комедії показано, що він радше розбещує, а не цивілізує Росію. Столиця держави є раковим утворенням на тілі Росії. Провінційні бюрократи зловживають мандатом Петербурга заради корисливих цілей, які державну службу перетворюють на пародію. Влучна гоголівська сатира стосується всього і нікого не оминає. Як така, комедія є різкою критикою російського суспільства й інституцій та безнадійно похмурою картиною Росії.

Хоча потрактування «Ревізора» як політичного памфлету à clef (фр. «з ключем». — Прим. перекл.) здається занадто спрощеним, гоголівська п’єса стає на якір у малому місті, випливаючи на ширші води. Дихотомія Петербурга та провінцій, з’єднаних між собою ієрархічною політичною машиною, функціонує як ключовий структурний та ідеологічний принцип цієї п’єси. Ця система, звісна річ, якщо не вимагає, то заохочує прочитання, що постулює зв’язок поміж шахраями з маленьких міст у ситуації політичної влади та їхніми петербурзькими відповідниками. Ця всеосяжна діалектика робить непереконливими будь-які спроби перекласти всю корумпованість і філістерство гоголівських персонажів на ситуацію виключно провінційної аберації. По суті, «Ревізор» якраз оповідає про взаємини між провінціями та Петербургом, і всі вони функціонують у ролі мішеней гоголівської сатири. Отже, світ, зображений у п’єсі, служить як мікрокосм Росії, її соціального та політичного ладу й культури, що поєднує цю країну. Ґуковський слушно каже, що в цій п’єсі Гоголь виступив як політичний письменник[228]. Політика, як я покажу це в наступній частині, також зіграла велику роль у неопублікованій рецепції цієї п’єси. Навіть цар вважав себе причетним до подій на сцені. Залишаючи свою ложу в театрі, він нібито сказав: «Ну, пьеска! Всем досталось, а мне — более всех!»[229].