Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом
- Автор: Бояновська Едита М.
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-125-0
- Переводчик: Андрій Бондар
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом». Краткое содержание книги:
Гоголева відповідь на прояви критики мала міститися у його власному дискурсі. Він повторював, аналізував її та боровся з нею в серії приміток і пояснювальних текстів, що мали на меті з’ясування постфактум, а іноді й нещире перевизначення сенсу п’єси. По суті, ці супровідні тексти були реакцією Гоголя на його критиків та спробою примиритися зі своєю аудиторією. Однак бажання Гоголя досягти цього примирення мало межі. Хоч він і продовжував ревізію своєї п’єси протягом наступних шістнадцяти років, але так суттєво й не змінив її. Ба більше, він врешті-решт одним махом парирував усі напади, додавши до п’єси лаконічний епіграф у своєму зібранні творів 1842 року: На зеркало неча пенять, коли рожа крива.
Пояснювальні тексти до «Ревізора» менш запальні й більш переконливі. Один із них з’явився разом із комедією у зібранні творів 1842 року. Розпочатий одразу ж після прем’єри «Театральний роз’їзд після постановки нової комедії» являє собою драматичну сцену за участі глядачів, що обмінюються думками про комедію, яку вони щойно проглянули («Ревізора», хоч він і не згадується). Деякі персонажі у сцені називають нову комедію отвратительная насмешка над Россиею і непрямими нападками на владу, яка повинна вислати автора до Сибіру (ПСС 5, 145, 166). Дуже Скромно Одягнений Чоловік, чиновник із провінції, хоч і мусив би найбільше з усіх бути ображеним, захищає комедію від звинувачень у підривній діяльності. Він стверджує, що показуючи неминуче покарання негідників реальним інспектором, п’єса підсилює віру в уряд. Він наполягає на різниці між владою та її негідними поважними представниками. Хоч комедія і не посилює національну гордість Росії, він аплодує й авторові, і владі, яка дозволила її постановку, таким чином перегукуючись із висновком Вязємського (ПСС 5, 146—147).
Високопоставлений петербурзький сановник, Пан А, вражений правотою Скромно Одягненого Чоловіка з провінції, пропонує взяти його під своє крило. Чоловік відмовляється, посилаючись на свій обов’язок — здійснювати службу в провінції, що, як показується в комедії, міг використати чесний посадовець. Пройнятий благоговінням Пан А впадає в патетичний настрій: Да хранит тебя бог, наша малознаемая нами Россия! В глуши, в забытом углу твоем, скрывается подобный перл, и, вероятно, он не один. Они, как искры золотой руды, рассыпаны среди грубых и темных ее гранитов (ПСС 5, 149). У цьому прикладі показано, що Гоголь використовує «Театральний роз’їзд» як форму контролю над шкодою, завданою після «Ревізора». Критикований за відсутність позитивного персонажу у своїй комедії, Гоголь створює його в цій драматизованій дискусії з приводу п’єси і вкладає сяйливу похвалу його чеснотам у вуста петербурзького вельможі, щоб звернути на це увагу.
Гоголь спростовує звинувачення з приводу браку достовірності його комедії — не всі люди в Росії аж настільки корумповані — за допомогою іншого персонажа, який вважає, що п’єса являє собою ідеал, а не реальність — фронтиспис (можливий відгомін Бєлінського). У ньому автор збирає з усієї Росії исключения из правды, заблуждения и злоупотребления з метою викликати у своєї аудиторії огиду до всього низького (ПСС 5, 160). Істинна любов до вітчизни, стверджує інший персонаж, полягає у виявленні зла, а не приховуванні його (ПСС 5, 151). «Театральний роз’їзд» також посилається на ідею, що в комедії відображається становище неросійської провінції імперії або якоїсь далекої напівміфічної місцевості. Один персонаж, повторюючи насмішку Булґаріна про Сандвічеві острови, — стверджує, що тільки на Чукотському півострові (у північному Сибіру) могли трапитися такі речі. Інший шкодує, що автор витягнув на сцену своїх бабушек да тетушек (вочевидь, з України, беручи до уваги походження автора). Гоголь не удостоює ці звинувачення контраргументами. Однак згадка у п’єсі про те, що хоч три роки скачи, до іншої держави не доїдеш, досить рішуче ставить її за межі України та Білорусі.