Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом
- Автор: Бояновська Едита М.
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-125-0
- Переводчик: Андрій Бондар
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом». Краткое содержание книги:
Хлєстаков приписує батькове несхвалення петербурзького стилю життя його незнанню нібито вищого уявлення про сенс життя: Ведь мой отец упрям и глуп, как бревно. Я ему прямо скажу: как хотите, я не могу жить без Петербурга. За что ж, в самом деле, я должен погубить жизнь с мужиками? Теперь не те потребности, душа моя жаждет просвещения (ПСС 4, 36). Однак Хлєстакова впродовж його перебування в Петербурзі турбує лише нікчемний наліт просвітництва. Його ерзац-культура виявляється у своїй дешевій славі в небилицях, які він розповідає провінційній аудиторії у третій дії. У його картині прекрасного петербурзького життя зображено жалюгідні дурниці: як його вдарив по плечу веселий начальник відділу і як за Хлєстаковим гнався двірник, бажаючи начистити йому чоботи. Даючи повну волю фантазії, він хвалиться спілкуванням із міністрами й навіть візитом до царського двору.
Не зважаючи на взаємні протиріччя між різними історіями, Хлестаков пригощає вибалушених простаків шипучим коктейлем з обману й самовихваляння, виготовленим за рецептом петербурзької системи цінностей. Він хвалиться тим, що має найкращий будинок у Петербурзі, де дає розкішні бали: На столе, например, арбуз — в семьсот рублей арбуз. Суп в кастрюльке прямо на пароходе приехал из Парижа; откроют крышку — пар, которому подобного нельзя отыскать в природе (ПСС 4, 49). Він стверджує, що одного разу 35 тисяч кур’єрів розшукували його по місту, щоби впросити його взяти на себе управління одним урядовим відомством. Коли він заходить до свого департаменту, страх і трепет чиновників нібито створює ілюзію землетрусу. Хлєстаков також хвалиться, що він у дружніх стосунках із Пушкіним: С Пушкиным на дружеской ноге. Бывало, часто говорю ему: «Ну что, брат Пушкин?» — «Да так, брат», отвечает бывало: «так как-то всё»… Большой оригинал (ПСС 4, 48; Гоголь додав цей мотив лише після смерті Пушкіна). Хлєстаков знає творчість Пушкіна настільки погано, що не здатен імпровізувати поетову репліку краще за так как-то всё. Його реальні літературні смаки нагадують смаки Попріщіна, любителя водевілів і легких розваг. Одне слово, ранг, заможність, здатність вселяти страх у підлеглих та поверховий рівень культури становлять для Хлєстакова детермінанти петербурзького життя (як і для персонажів гоголівських «Петербурзьких повістей».
Петербурзька екстравагантність Хлєстакова відбирає в його провінційних слухачів мову. Міський голова, трясясь всем телом, своїм красномовством починає нагадувати доктора Гібнера, видаючи лише безглузді звуки: А ва-ва-ва… ва (ПСС 4, 50). Бобчінський поділяє свою думку про Хлєстакова з Добчінським: Вот это, Петр Иванович, человек-то. Вон оно что значит человек. В жисть не был в присутствии такой важной персоны, чуть не умер со страху (ПСС 4, 51). Високий ранг наводить інстинктивний та ірраціональний страх серед провінціалів, У тому числі поміщиків, котрі не підлягають інспекції. Коли дружина на початку п’єси нагадує Добчінському, що йому немає чого боятись, він відповідає: Да так, знаєте, когда вельможа говорит, чувствуешь страх (ПСС 4, 42). Міщани принижуються та тремтять перед самою ідеєю високого рангу; вони бояться поглянути на людину, яка його має.
Петербург перетворює людей у п’єсі, як диявольська спокуса. Міський голова та його дружина, хоч і далеко не доброчесні на початку п’єси, опускаються до рівня рептилій, усвідомлюючи можливість майбутнього шлюбу їхньої дочки з петербурзьким вельможею. Мова міського голови пересипана згадками про чорта (ПСС 4, 81—83). Перспектива вищого рангу надихає мера на мстиві думки про переслідування своїх донощиків і заслання тих, кого йому заманеться, до Сибіру. І він, і його дружина негайно будують плани переїзду до Петербурга та зведення там найбільшого будинку, від вигляду якого люди замружуватимуть очі (ПСС 4, 82, 83). Міський голова претендує не менше ніж на ранг генерала і вже починає приміряти на себе медалі. Його бажання стати генералом, продиктоване тим, щоб не чекати коней на станціях, відображає повну тривіальність його провінційного мислення. Образ петербурзького життя, сформований у Добчінського, виявляє ще один приклад провінційної банальності. Він каже дружині міського голови: Вы будете в большом, большом счастии, в золотом платье ходить и деликатные разные супы кушать, очень забавно будете проводить время (ПСС 4, 86). Сатира працює в обох напрямках: окрім провінціалізму, вона також атакує Петербург за те, що йому не вдалося завоювати репутацію чогось більшого, ніж розважальний ярмарок для дорого вдягнених гурманів.