Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом
- Автор: Бояновська Едита М.
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-125-0
- Переводчик: Андрій Бондар
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом». Краткое содержание книги:
Два найбільш радикальні відступи від тогочасних традиційних комедій у цій п’єсі — це маргіналізація любові та відсутність позитивних героїв. Сюжет «Ревізора» залежить радше від роботи державної системи, ніж від любові; дрібні лиходії не мають позитивних якостей і не врівноважені зразками чесноти. У п’єсі «Театральний роз’їзд після постановки нової комедії», написаній для спростування думок своїх критиків, Гоголь виступає проти засновування комедії на любовній інтризі: Теперь сильней завязывает драму стремление достать выгодное место, блеснуть и затмить, во что бы ни стало, другого, отмстить за пренебрежете, за насмешку. Не более ли теперь имеют электричества чин, денежный капитал, выгодная женитьба, чем любовь? (ПСС 5, 142). Така «електрична» соціальна комедія буде набагато ефективнішою, ніж та, що заснована на любовній інтризі, оскільки вона безпосередньо пов’язує всіх персонажів — швидше, ніж просто коханці — у ході сюжету.
Одержимість рангами, грішми та соціальним статусом, яка характеризує петербурзьке суспільство в гоголівських повістях, також наповнює образ провінцій у «Ревізорі». Та ж продажність, корупція та претензійність, яку Гоголь приписує російській столиці, існує — у грубішій формі — в маленьких містечках у самому серці Росії. У «Ревізорі» провінційних чиновників зображено як гвинтиків у величезній і неефективній машині державної бюрократії. Вони зловживають системою за допомогою різноманітних схем, спрямованих на особисте збагачення та збереження влади. Хабарництво — ключовий чинник міжособистісних відносин, базова функція суспільного буття: життя міста — як у п’єсі — схоже, обертається майже лише навколо нього. До речі, увага Гоголя до хабарництва продовжує традицію його українського попередника і друга родини, Василя Капніста, та його російської комедії «Ябеда» (1798). Державні інституції в комедії Гоголя функціонують як антитеза до Пєтрового ідеалу служби та громадянського обов’язку, натомість нагадуючи систему середньовічних феодальних володінь. Опікуни різноманітних інституцій міста вважають їх притулками, в яких працюють їхні корупційні схеми.
Хоч у відповідь на критичні зауваження Гоголь пізніше описав цю п’єсу як критику зловживань системи, а не самої системи, у п’єсі якраз пропонується протилежна інтерпретація. Тимчасова трансформація міських чиновників із хабарників у хабародавців являє собою перестановку, що є частиною природного циклу соціального життя — як карнавальна, хоч і з менш передбачуваною дією. Хоч вони й бояться петербурзького туза, але сповзають у ці протилежні ролі дуже невимушено, як у розношені капці. Попри те, що вони не можуть бути впевненими, очікують, що посланець із Петербурга поставиться до них як до власного джерела доходу (вони надають перевагу такому рішенню) — так само, як вони зазвичай ставляться до мешканців свого міста. Чиновник із Петербурга являє собою просто ще один рівень в ієрархії здирництва, що визначає російську державну бюрократію. Скарги Хлєстакова на своє фінансове становище легко сприймаються міським головою як вимога хабара. Він одразу ж пропонує «позичку» Хлєстакову, якого він сприймає за петербурзького ревізора, і дуже пишається, коли вправно вкладає у пачку з купюрами вдвічі більшу суму, ніж потрібно. Коментарі міського голови до себе самого в цій сцені показують, що для нього ця ситуація знайома і досі він потрапляв у неї неодноразово (ПСС 4, 33—39). Він сприймає репліки Хлестакова або як зачовгані прийоми, або як витончені винаходи соціального ритуалу, з якими він, досвідчений міський голова, впорається якнайкраще. Здирництво не є місцевою епідемією в комедії, а починається наверху, в Петербурзі. В розмовах Хлєстакова з чиновниками та купцями в IV акті, у ході яких він просить про наступні «позички», хабарництво зображене як схематичний ритуал, що не дивує нікого з гостей Хлестакова. Усі, окрім тупих Бобчінського та Добчінського, які є не державними чиновниками, а поміщиками, що мешкають у місті, з’являються на розмову з грошима в кишенях, звичайно ж, не вимагаючи жодних векселів.