Втомлені гори

Мов, побігай, походи. 26.6.1999 р. ПРИВАБЛИВА КВІТКА Я наскрізь вас бачу, любі, Але з кимось треба жить, Тож і мусиш, зжавши зуби, І з придурками дружить. Бо у кожній, як не дивно, /Й в цьому свідок я і ти/ Є така у жінки квітка, Що не зможеш обійти. Чи дана вона для втіхи, Чи щоб з неї реготіть? Про це скаже нам Майбутнє – Чи нам плакать, чи радіть? 8.6.1999 р. ЧУЖА – СОЛОДША Так велось на світі Й досі так ведеться, Хай ось тільки жінка Трохи відвернеться, Чоловік, пробачте, /Й Боги в тому свідки/, Варт дружині зникнуть – Мчиться до сусідки. Що воно за чудо? /тільки це між нами/, Ніби у сусідоньки Змазана медами... А своя зачухана – Гірша від неволі, Ніби Місяць світить Їй не так, як Олі. Чи то може став я Вже не так дивиться? Чи в своєї й справді Не така... в спідниці? Сам собі міркую, Як могло так статься, Що з своєю Дунькою Перестав кохаться? А як жінка спати Всіх нас повкладала, Тут передяглася – І… як лялька стала. Ось фарбує губки, Підбиває груди, Ну а я дивлюся, Що ж то далі буде? Ось і ще коротшу Натягла спідничку, І за двері пурхнула, Як з садка синичка. Я аж рот роззявив, Як побачив жінку, Бо моя ще краща Навіть, як сусідка. От тобі і чоботи, От тобі і боти, Нічого дрімати, Як прийшов з роботи. 13.1.1989 р. ТРИНАДЦЯТИЙ ПОДВИГ ГЕРАКЛА Хотів би я так, як Єсенін, В житті зустріть свою Дункан, Щоб з нею міг весь світ об’їздить І обнімать вогненний стан. Хотів би буть таким, як Пушкін, Аби за ніч усе встигать: І доньку з матір’ю... провідать, Та ще й поему написать. Хотів би я, як Ів. Тургенєв В свої вже більш, як шістьдесят, У себе закохать актрису Якій десь двадцять, так сказать. Або Амосова візьмемо, Йому було за сімдесят, А він ще й тим міг дати фори, Які не мали й двадцять п’ять. А хто б із наших чоловіків Не побажав Гераклом стать, Щоб за одну ніч царських доньок Він міг запліднить п’ятдесят? Ну чим же секс тоді не диво, Адже ми всі його раби, Тому, кохана, не соромся І як сильніше обніми. Подригай ніжками, не бійся, Та не соромся, так зроби, Поки гримить душа громами, Поки ще в лісі є гриби. Бо навіть я не уявляю, Що ми всі будемо робить, Якщо, не дай Бог, в цьому світі Душа у всіх перегорить! 25.6.1999 р. ПОМІЖ НАМИ СТІНА Поміж нами могутня стіна, Але я тебе в тім не виную, Бо до тебе весна не дійшла, А мене вже давно обминула. 26.6.1999 р. ТОЙ, ХТО ЛЮБИТЬ Не мрій про те, чого не буде, Чого немає – не шукай, Але як вас ще хочуть люди – То не дрімай ти, не дрімай. І почуття, що засипають Ти розбуди їх, розбуди, Бо щоб тайфуни не зникали – Ти до людей, як в храм іди. Бо хто шукає – той знаходить, А хто знаходить – той живе, І горе їх завжди обходить, І вдача вічно береже. Бо той хто любить – в серці Сонце, Бо той хто любить – все під стать, І той, хто руку подає вам – Той буде вічно царювать. І хай травичка пожовтіє, Нехай десь зникнуть береги, Але любов, як світ наш – вічна, Так само вічна – як Боги. 28.10.1998 р. ДИВЛЮСЬ НА ТЕБЕ Дивлюсь на тебе і на гай, Як квіточка хитається, А ти така, як і була, І зовсім не міняєшся. По річці качечка пливе, Качатам посміхається, А ти така, як і була, Тільки літа міняються. 19.2.1998 р. НА ПРОВАЛЛІ Брату Євгену Як хмарочки гасали в небі, І щось шептали, так сказать, Любив дивитися на тебе, Просто дивитись і мовчать. Любив сидіти над проваллям Й дивитись як пливуть віки, І як гуляють Галі, Валі, Повиставлявши всі пупки. Любив ходить по тій я греблі, Де нас манила бузина, Бо з неї я робив сопілки, Коли приходила весна. Любив я все те, що і люди: