Втомлені гори

Страшніша навіть від чуми, Але сьогодні чотирнадцять Вже повних років поруч ми. І хоч ще й досі ти, як кобра, Й пекуча, ніби крапива, Але тобі, як і раніше – Найкращі всі мої слова. І хоч було в житті усього, І що б тобі не говорив, Але щоб й відьмою ти стала, Напевно б, і тоді любив. Бо всі жінки на світі – відьми, Це знаєм ми, чоловіки, І хай ти злюча і кусюча, Але моя ти навіки. 19.10.1999 р. В ТВОЇ ОЧІ ДИВЛЮСЬ В твої очі дивлюсь біля хати, А навколо і Сонце, і май, Ой, як хочу тебе обійняти І пірнуть в твій прихований рай. І у зарослях зрілої м’яти, Де веселі берізки стоять, Як хотів би тебе я пом’яти, І всю ніч до грудей пригортать. І кохати тебе, і кохати, Слів нема, щоб про це розказать, Тільки жаль, не виходиш ти з хати І немає часу дожидать. 4.2.1999 р. І КУДИ ВЖЕ СПІШИТЬ? І куди вже спішить, як позаду усе – І любов, і журба, і тривоги, І палаюча в серці печаль, Від якої несуть мене ноги. Все пройшло, пролетіло, промчалось, Мов комета, мов день або ніч, Як до ранку мені посміхалась І була гарячіша за піч. Розкажи мені, мила, що трапилось? Де поділись оті почуття, Де поділись усі наші трепети? Хто у мене моє вкрав життя? А тому я забув вже про радощі, Спокій зник, як ранковий туман, І кому ж віддала ти ті пахощі, Із яких в нас почався роман? 4.8.1999 р. НАМ БОГ ДАВ І МИ ДАЄМ У всіх є плюс свій і свій мінус, Так, як в природі полюси, Отож, не можу в те повірить, Що як прийду, то не даси. Бо якщо Бог створив ту дірку – То не для того, щоб ховать, А щоб було зимою й літом Жінкам завжди нам щось давать. 23.10.1998 р ЖИТТЯ, ЯК МИТЬ Іди, мій брате, май стрічай, Скільки лежать ти будеш в буді? Прислухайсь, як шепоче гай І що в селі говорять люди. Піди, проснись і піднімайсь, Адже красунечки чекають, І з ними, брате, пострибай, У тім гаю, де ще кохають. 25.1.1998 р. ЗАБАГАТО Закортілось на старості літ На гітарі побренькать для втіхи, Та як глянув на свій я живіт, То ледь сам не помер я від сміху. – І куди вже тобі? – сам питаю себе,– На таку вже красу задивлятись? Та вона ж, придивись, ніби сон, що цвіте, З тебе ж будуть і кури сміятись. О, гітара моя! Виклик гордих Богів, Де ж була ти тоді, як міг грати? І живіт мій нікому ще не заважав, І акорди ще міг підбирати. Ой, як страшно в житті стать невчасно старим, Якщо поруч такі едельвейси, А на скронях твоїх появився вже дим, Ніби потяга стук десь об рельси. Ой, гітара моя! Виклик гордих Богів! Ти найкраща у світі, як свято, І хоч скарб я такий ще з дитинства хотів Та сьогодні це вже – забагато. 18.1.1999 р. НА ВСІ БОКИ ОЗИРАЮСЬ На всі боки озираюсь, На всі боки я дивлюсь, До одної я вітаюсь, А до іншої сміюсь. І очима ладен кожну Тут же в ліжко затягти, Та щось сталось з моїм другом – Ні туди і ні сюди. 29.8.1999 р. ГОЛОВА, НЕМОВ МАКІТРА Голова, немов макітра, Хоч ти як її крути, А не дай їй на півлітра – Хоч додому не іди! 12.8.1998 р. ВІЧНА НАСОЛОДА Якби я хотів зустрітись Знов з тобою, як в ті дні, Як були такі наївні І були такі смішні. Як би знов хотів заглянуть В ту незайману блакить, Від якої тільки глянеш – Вся душа палахкотить. Якби я хотів в те небо Як у совість зазирнуть, Щоб провітрить свою душу Перше, ніж в життя стрибнуть. І по-новому на тебе Подивитись знов і знов, Шоб іще, іще відчути, Що то є таке любов. І в магніт твоєї вроди Щоб пірнати і пірнать, І ту вічну насолоду По краплиночці черпать. А як Сонце ніч розгонить, Зажене всі зорі спать, Квіточки твого кохання – Всі по черзі – цілувать. 31.10.1998 р. БЕРИ І РАДІЙ! Я пішов до Гідропарку, Де співала Повалій, Ну а там дівчат тьма-тьмуща,