Втомлені гори

Над Ірпенем поважно попливла – Із Невідомого в Далеке Невідоме, Під Місяцем, під Сонцем – ніччю й днем. Отак і ми з тобою, дорогенька, Колись в Майбутнє попливем. 7.5.1998 р. ТРЕБА БРАТИ! То весну, то літо – Все життя чекаєм, Як дівчина принца У червоних штанях. Не чекать, не спати, А потрібно брати,– Так казав мій батько, І казала мати. 2.2.1998 р. СПРАВЖНЯ ЧАРІВНИЦЯ Що ти справжня чарівниця, Тут вже нічого й казать, Як змогла ти і старого Навіть в себе закохать. 28.8.1999 р. КОЛИ ПРИХОДИТЬ СТАРІСТЬ Роки вже доходять до відмітки, А душа ще каже: – Ви заждіть! І дозвольте збігать до Берізки Й з нею ще хоч нічку пошуміть. Пошуміть, поніжитись, поплакать, Доторкнутись біленьких колін, І її, як киценьку, погладить, І почути з серця її дзвін. І її весь вечір цілувати, Боже мій! Ну що ми без беріз! Ким би ми могли всі милуватись І радіть, і ніжитись до сліз. 29.10.1988 р. ЛИСТЯ – ЗОЛОТО Листя вже з дубів летить, Листя падає, Тільки це уже мене Більш не радує. Боже мій! Яка краса По-під хатою, Тільки жаль, що це мене Вже не радує. Щось у мене у душі Ніби сталося, Бо писатися вірші Пересталися. Із душі моєї вже Віє холодом, Бо життя вже відліта Листям-золотом. 6.8.1998 р. КОЛИСЬ І Я БУВ МОЛОДИМ Колись і я був молодим, Хоч в це вже важко і повірить, І плентавсь теж було, як дим То до Тетяни, то до Віри. О, як хотілось цілувать Як джміль під сонечком квасолю, Щоб як прийдеться помирать – Не нарікать тоді на долю. І хай в той час я був дурним Та чхав тоді на заборони, Бо я тоді ще всіх любив Й не знав неписані закони. Та як би я хотів, простіть, Щоб повторить все те спочатку: І щоб від дотику тремтіть Й тебе любить, як шоколадку. 13. 1.1998 р. ЛЮБЛЮ ЖИТТЯ В житті людей приходить час Космічних трас, Ніби в останнє кожен раз Дивлюсь на вас. Впиваюсь поглядом очей, Немов кігтями, в стан. Люблю жінок, люблю я фей, Люблю я океан. Сміється Місяць над горою, Дрімає гай, Якщо прийшла в цей світ, кохана, То не дрімай. Не жди того, чого не буде, Чого не має, не шукай. Хвали Богів, що люблять люди, І поки є що – то й давай. 1.6.1999 р. ЧОМУ ТІКАЮ З ДОМУ Все життя я тобою гордивсь І здавалось, тебе я обожнюю, А сьогодні, коли одруживсь, Я готовий чомусь бути з кожною. Ти не знаєш, кохана, чому, Ну чому я втікаю із дому? Бо в цім домі, пробач ти мені, Я, здається, не треба нікому. Ще багато хотів я сказать, Але більше нічого не стану. Як тебе б я хотів ще любить, Як Євгеній Онєгін – Тетяну. 13.1.1998 р. СОНЦЕ СВІТИТЬ Над полями Сонце світить, Вітер гне калину, А дубок схопив берізку, Як юнак дівчину. А вона то вправо, вліво І до нього: не чіпай! Тільки ясен все те бачить І сміється на весь гай. 26.6.1999 р. ГІТАРА СЕМИСТРУННА Ніжний голос заснуть не давав, Цілу ніч на гітарі я грав – Всіми струнами і аккордами, Поцілунками і кросвордами. Ти гітара моя семиструнна – Повногруденька, повнолунна – Як давно я чекав цеї миті, Щоб зустрітись у нашому житі! 19.1.1999 р. ЛЕГЕНДА І КОСАРІ /триптих/ Косарі – ніби ключ журавлиний, Тільки коси в руках замість крил, Косять в лузі траву на долині, Підрізаючи гордий ковил. Розмахнуться направо, наліво, Ой! Яке ароматне сінце Перемішане з Сонцем ігривим І з веселим живим вітерцем! Кажуть: люди в косу вклали розум, В душі людям вселив хтось любов, Щоб могли кожен день люди в росах Провіряти любов до дібров. А навколо з трави перепілки: – Хвіть пііть, хвіть пііть, йдіть сюди. І спішать на той клич косарі всі,