Втомлені гори

І спать мені ти не давала, Й була розпечена, як піч. Не знаю, де ту силу брала, Не знаю, звідки той вогонь, Та як до мене доторкалась – Не знав, куди дівать долонь. 3.3.1998 р. НЕРОЗГАДАНА ІСТОТА Дивний світ, незрозумілий. Скільки років я живу, А жінок не розумію – Ні чужих, ані свою. Як чужій щось ніжне скажеш – Бідна жінка аж тремтить, А своїй усе те саме – То тебе готова вбить. Я стою на перехресті І не знаю, що робить? Вліво підеш – обпечешся, Вправо підеш – будуть бить. Пригорнешся до своєї – То кричить: – Не заважай! А як прийдеш до чужої, То кричить: –Іще давай! Що воно, скажіть, за диво, Що чужа завжди, як мед, Все що хоч роби ти з нею, Хоч на тиждень наперед. Все що хоч роби ти з нею – Їй нічого не болить... А свою візьмеш за... плечі – Ніби змій морський сичить. Все що хоч роби з чужою, Хоч до рани прикладай, Мов не жінка то, а свято, То ж який ще треба рай? Тож і думаю порою, Чи не краще мать чужу? Ще ідеш – розставить ноги І шмаляй, немов козу. А дідусь, що йшов з роботи Підійшов до мене в гай: –Хочеш, щоб своя любила, – Менше їй ти потурай. 13.3.1998 р. СИГНАЛ ТРИВОГИ Сам був юним і я знаю: Пристрасть важко зупинить, А тому не варто хлопців В цьому "злочині" винить. Бо у всьому винуваті Ті спокусниці-дівки, Що спіднички так нацуплять, Що її не обійти. А коли сигнал тривоги Хлопцю подало дівча, Хай тоді поширше ноги Й не кричить, як порося. 27.4.1998 р ЯКЩО ХОЧЕШ ДОВГО ЖИТЬ Що уже про старість говорити, Якщо тіло там і там щемить, Очі ще стараються сміятись Та душа, як потяг верещить. Верещить, немов на повороті, І чиїсь відстукує літа, І хоч я не Плющ й не Паворотті, Але я любив й люблю життя. Щастя людям на сто літ дається, А тому відразу все не жни, Пий його по краплі, поки п’ється, Й якомога довше розтягни. А як хочеш жить до сотні років, То в житті забудь ти про казки, Й пам’ятай, що всі жінки, як кішки, І у всіх – однакові дірки. 8.10.1998 р. ДОПОМОЖІТЬ НЕЩАСНОМУ – Як же сумно і самотньо Стало жить,– сказав Максим.– Як є чим і є на чому Та нажаль, – немає з ким. 27.7.1997 р. НАБЛИЖАЄТЬСЯ ЛЮТИЙ Наближається лютий – Людоїд, людожер, І бубнявіють дужче Душі злих ненажер. І сопуть ті "нещасні", Як в степу бабаки Ті, що тільки те й роблять, Що трамбують мішки. Наближається лютий – Бокограй, бокогрій, З кожним днем ніч хоч більша, Але менше надій. Скрізь вже люди похмурі, І кого вже винить, Що на нашій Вкраїні Не дають чесним жить? Не пройде і трьох років, Як почнем ми кричать, І пройдисвітів станем Ми на ви величать. А тому схаменіться!– Як казав наш Кобзар – Поки ще українців Не везуть на базар. 28.1.1998 р. ПУХНАСТІ НЕБЕСА Зверху небо, знизу килим І пухнасті хмарочки, От вже де краса Господня – Ясний Місяць, зірочки. І над цими хмарочками Я лечу, неначе птах, Залишивши за собою На землі свій вічний страх. Розум нас підняв над світом, Як пушинку в небеса, Ну хіба ж це є не диво? Це хіба не чудеса? 3.8.1998 р. ЧОМУ МЕНЕ ТИ НЕ ЦІЛУЄШ? От-от душа піде у вічність, Звідки до мене і прийшла І хоч живу я, як у січні, Та вірю, що прийде весна! От-от наш час, моя кохана, Відкукурікають півні, І вже на нас ніхто не гляне, Тоді, чому такі дурні? Чому ж мене ти не цілуєш? Чому ж... винця ти не даєш? Чи може думаєш, в цім світі Ти щось пристойніше знайдеш? О ні! Ніколи й не надійся, Що хтось від мене кращий є, Адже в мені ота краса вся, Що спать дівчатам не дає! 23.1.1998 р. ЯКБИ НЕ ГРІХ Боже мій! Яке життя жорстоке, Скільки в ньому горя і тривог, І чому за гріх Адама й Єви Мусить відбуватись весь народ?