Втомлені гори

Менш жінок старайсь любити, Бо любов хоч й гарне діло, Та тоді – як все це вміру. 13.6.1999 р. ІВАНУШКА, РАДІЙ! Ти, Іванушка, радій, Що живеш серед повій, То хоч будеш, хлопче, знати: Сам не будеш сумувати. 14.6.1999 р. НАДУХАНА Ну ж і надухана, ну ж і напахана, Мов троянда серед дібров. І хоч знаю, що ти всіми трахана, Та і я, бач, до тебе прийшов. Дуже глянуть хотів я на тебе, На сідниці твої, грудочки, Чи то й справді така ти чарівна, Чи то хлопці такі дурачки? 24.8.1999 р. Я ВЕСЬ В ТОБІ Я весь в тобі, як вітер в полі, Як промінь Сонця в вітах верб, Я зливсь з тобою в одну долю, Як з молотком радянський серп. Й нарешті – тиша… Й важкий подих Мене виводить з забуття, Невже це й справді є те диво, Яке дарує нам життя? 12.8.1999 р. ВЕРСТАТ Хлопці зупиняються: – От де благодать, Ну навіщо феям В полі працювать? Як у них і грудоньки, І такий верстат... От би на тих грудоньках Дівчинку б зверстать. 9.9.1998 р. НІБИ БУЛО УСЕ ЦЕ ВЧОРА Так, як колись – як жив ще батько – І досі віволга співає, Як раз в той час, як у садку Черешня й вишня дозріває. І я пригадую той час, /Бо ніби все було це вчора/, Й не віриться, що був малим І ти була, немов Аврора. 10.6.1999 р. СВОЇ НАБРИДЛИ Знаю, вам свої набридли Верхові кобилки, Тож і ходиш заглядаєш На чужі задвірки. Бо вам треба нові й нові Чарівні Оксани, А працюють хай Степани, Та дурні Івани. Бо вам треба, дорогенькі, Феї та борделі, А мені шматочок неба Та своя в постелі. 15.2.1999 р. ДІВОЧЕ ПОВНОЛУННЯ Коли цвіте краса дівоча І йде по полю ясним днем, О, як на неї глянуть хочу, Й її зігрітися вогнем! Скупнутися у повнолунні Її невимовних щедрот І запахом її кохання Дихнуть тоді на повний рот. І ніби в лісі до берізки, Припастись до її тепла, Бо кращого нічого в світі Ще нам природа не дала. 27.4.1998 р. Я ДІВЧИНА НЕБАГАТА Я дівчина небагата, Все багатство – батько й мати. А не дай Бог ті помруть, На панель прийдеться дуть. От таке життя дівоче, Всі її... хто тільки хоче. 16.8.1999 р. КОЛИ КРИЧИТЬ ДУША Таких, як в вас солодких губок Я ще в житті не цілував, І слава Богу, хоч на старість Що таке мед нарешті взнав. Не знаю, сон це був чи правда, Чи просто випадкова мить, Але від того поцілунку Ще й досі в пам’яті шумить. Не знаю, що тепер робити, Куди дівать той серця крик? Був молодим – не вмів любити, А зараз вмію – та не бик. 26.4.1998 р. КОЛИ ЗІ МНОЮ ТИ ІДЕШ Коли зі мною ти ідеш, Серце все тік та тік, Хтось любить спокій, тишу, А я – гірський потік. Гірський потік, гірський потік – Це літо і весна, Який біжить, який дзвенить, Як пісня чарівна. Люблю тебе, люблю тебе, Люблю тебе життя, Люблю, як небо голубе, Як пісню солов’я. 23.1.1998 р. КОЛИ ЗАКІНЧУВАВСЯ ДЕНЬ Душа дівоча й слово Бог – Для мене це як щось абстрактне. Отож, що б тіла не було, Як би з душею мав контакти? Тому, як жінку Бог ліпив, Почав її, напевно, з серця, А щоб Адам її любив, Зробив їй кругленькі стегенця. Й нарешті, як Адам просив, Аби не плутать з мужиками, Прорізав щілинку він їй, Ледь нижче пупа між ногами. А потім дав їй грудоньки, І так як день уже кінчався, Він замість розуму їй дав Ту штуку,звідки ти почався. Тому ото і не секрет, /Та все це буде хай між нами/, Що жінка мислить не умом, А тим, що в неї між ногами. 19.11.1998 р. ЯК ТИ ДОМА Ой, Світлано, ти Світлано, Слів нема, щоб передать: Як прихожу я з роботи А ти хочеш обійнять, То проходить тут же втома, Десь зникає сум, журба, Й слава Богу, що сьогодні