Втомлені гори

Адже Бог усе мав передбачить, Що до Єви прийде сатана, Адже у раю були мужчини, Ну а Єва то була одна? Боже мій! Яка несправедливість, І усе виною, бачте, гріх, А щоб Єва в час той не згрішила, Вибачайте, хтоб продовжив рід? А ще кажуть, що людина вічна, То напевно, все-таки брехня, Бо в раю, що б Єва не згрішила, Хто-зна чи на світі був би я. 29.10.1998 р. НЕ ТІ ЦИПОЧКИ Це не ті вже ципочки І не ті жінки, Що колись пускали На ставку вінки. Не про тих я бджілочок, Не про тих пишу, За якими Місяць Бігав по селу. Ну а зараз виставить Жіночка пупок, Мов кричить-гукає: Я – твоя, браток. Не про цих вертихвісток Хочеться писать, Але де, порадьте, В світі кращих взять? 26.8.1999 р. ЖАЛІЙ БАТЬКІВ Тільки тоді, коли життя Лице людині переоре, Тільки тоді вона збагне, По чім фунт радощів і горя. Тільки тоді вона збагне, Коли в житті не стане мами, І лишиться вона сама З своїми власними думками. Бо як не стане вже батьків, То так і знай: твоя вже черга, Отож, жалій, жалій батьків, Не дай раніше часу вмерти. 3.9.1999 р. ЯКЩО НЕ ГОРИТЬ – Як у тебе не... горить – Що з тобою говорить? То ж не мильсь, не буде діла,– Куму мовила Таміла. 28.3.1998 р. ПРОЩАЛЬНИЙ ПОДАРУНОК Отой прощальний поцілунок, Який мені подарувала, Він був як справжній подарунок, Яким мене причарувала. О, жіночки, о жіночки! Які слабкі ви й самобутні, Та не були б такі слабкі – То й не були б такі могутні! 8.9.1999 р. ЛЮБОВ І ГРІХ Любов і гріх – хіба не дивно, Що зло й добро у парі йдуть. І спробуйте добро відняти – Як зникне й зло.От в чім вся суть. Тому ото я і міркую: – То як же жить чоловікам, Адже, чим краща в світі жінка – Тим більш привабливий капкан. 24.10.1998 р. ПОВНОЛУННЯ Хто на небо те дивився, Як в її халат розкрився? І у сутінках вікна Появлялася... вона. Й так у хаті світло стало, Що у хлопця тут же встало. 7.2.1999 р. ДУША – УРАГАН У дівчини не душа – ураган, Небо блискавок, вогню – океан, Тільки жаль, що не мені її любить, Бо до чого не торкнешся, то у мене все болить. 7.9.1999 р. ЯКЩО НАЙНЯВСЯ Яка досконалість, о, Боже! – Її грудоньки, її стан, А квітка, що нас притягає. Не більше, як справжній капкан? А ввійдеш в той сад насолоди – Блаженствуєш, стогнеш, ревеш, І вас не лякають вже роди, Як в ту колію попадеш. І що то за диво природи? Ну, був би піон чи женьшень, А то якась смужка шовкова, Що вас лихорадить весь день. І будеш в тій смужці кохання Весь вечір, всю ніч, все життя Шукати свої там бажання, Шукати свої почуття. Бо так хоче жінка, юначе, А ми в неї вічні раби, Бо ми ніби наймана сила, Отож, як найнявся – роби! Бо всі ми міркуєм: схопили За бороду те божество. Насправді ж воно нас схопило, І в світ своїх мрій повело.. Насправді ж їй треба та... сила, Якою Геракл покорив, Коли пятдесят царських доньок За нічку одну всіх покрив. Отож, не шукай в цьому світі Якийсь невідкритий ще рай, І поки вас хоче кохана – Цілуй ти її і кохай. 22.6.1999 р. БЕЗ ВОДИ СОХНЕ ВСЕ Без води сохне все – і трава, і тайга І чорніють озера, як стріхи, Так й людина, яка без тепла, Як позбавить кохання і втіхи. 22.6.1999 р. ЛЮБЛЮ ЖІНОК Люблю жінок! Люблю і хочу! І в цьому все моє єство, Бо бачу в них я Ялту, Сочі – Своє найбільше божество! Бо в цьому ніжному створінні Я бачу суть свого життя, Бо, що є краще від горіння І від людського почуття? 5.8.1999 р. ХОДИТЬ ЛІТО Над горою ходить літо, Гне калину вітерець, І біжу я до дівчини Через поле навпростець. А над полем світить Сонце І приховує сліди, Що ведуть вони до тебе,