Відьмак. Володарка Озера
- Автор: Сапковский Анджей
- Серия: Відьмак #7
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-3114-6
- Переводчик: Сергей Валериевич Легеза
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Відьмак. Володарка Озера». Краткое содержание книги:
— Кадете Путткаммер! Ви не письменник-белетрист. Ви майбутній офіцер! Що то за визначення: «з рештою сил»? Прошу подати мені докладний ordre de bataille[27] ударної групи фельдмаршала Коегорна. Уживайте військову термінологію!
— Слухаюся, пане ротмістре! Фельдмаршал Коегорн мав під своїм командуванням дві армії: IV Кінну армію, якою командував генерал-майор Маркус Брайбант, патрон нашої школи…
— Дуже добре, кадете Путткаммер.
— Засраний підлиза, — засичав зі своєї лавки кадет Фітц-Ойстерлен.
— …а також ІІІ Армію під командуванням генерал-лейтенанта Реца де Мелліс-Стока. До складу IV Кінної армії, що нараховувала понад двадцять тисяч солдатів, входили дивізія «Венендаль», дивізія «Магне», дивізія «Фрюндсберг», ІІ Віковарська бригада, VII Дерланська бригада, а також бригади «Навсікая» й «Вріхедд». До складу ІІ Армії входили дивізія «Альба», дивізія «Дейтвен», а також… гммм… також дивізія…
— Дивізія «Ард Фейнн», — заявила Юлія Абатемарко. — Якщо, зрозуміло, ви чогось не поплутали. Вони точно мали на гонфалоні велике срібне сонце?
— Мали, полковнику, — твердо заявив командир загону. — Точно мали!
— «Ард Фейнн», — буркнула Солодка Вітрогонка. — Гмм… Цікаво. Це б означало, що в тих трьох маршових колонах, які ви начебто бачили, іде на нас не тільки вся Кінна, але й частина Третьої. Ха, ні! Не можу повірити! Я мушу те побачити на власні очі! Ротмістре, під час моєї відсутності ви командуєте бандерією. Наказую відіслати зв’язкового до полковника Панґратта…
— Але ж, полковнику, чи то розумно — власною особою…
— Виконувати!
— Слухаюся!
— Це справжній ризик, полковнику! — прокричав у галопі командир розвідки. — Ми можемо напоротися на якийсь ельфійський патруль…
— Не патякай! Веди!
Загін швидким галопом погнав униз яром, пролетів, наче вітер, річищем струмка, увірвався в ліс. Тут довелося сповільнитися. Скачці заважала гущавина, а найбільше загрожувало їм, що впакуються зненацька в рекогносцирувальний загін чи у форпост, які нільфгардці точно мали вислати. Розвідка кондотьєрів, щоправда, заходила на неприятеля з флангу, не в лоб, але фланги, напевне, також було захищено. Тож уся імпреза була до дідька ризиковою. Але Солодка Вітрогонка любила такі імпрези. А в усій Вільній Компанії не було солдата, який би за нею не пішов. Нехай би й до пекла.
— Це тут, — сказав командир розвідки. — Ота вежа.
Юлія Абатемарко покрутила головою. Вежа була кривою, наїжаченою зламаними балками, ажурною від дір, на яких західний вітер грав, наче на флейті. Невідомо було, хто й навіщо ту вежу збудував тут, на безлюдді. Але відомо було, що збудував давно.
— А воно не завалиться?
— Напевне, ні, полковнику.
У Вільній Компанії, серед кондотьєрів, не уживали слів «пан» і «пані». Тільки звання.
Юлія залізла на верхівку вежі швидко, мало не забігла туди. Командир розвідки долучився лише через хвилину й сапав при тому, наче бугай, що крив корову. Зіпершись на криве підвіконня, Солодка Вітрогонка слідкувала за долиною за допомогою підзорної труби, виставивши між губами кінчик язичка та випнувши зграбний задок. Командир розвідки відчув від тієї картинки пожадливе тремтіння. Утім, швидко опанував себе.
— «Ард Фейнн», немає сумнівів, — облизала губи Юлія Абатемарко. — Також я бачу дерланців Елана Траге, є там і ельфи з бригади «Вріхедд», наші давні знайомі з-під Марібору й Майєни… Ага! Є й Черепи, славетна бригада «Навсікая»… Також бачу полум’я на прапорцях панцирної дивізії «Дейтвен»… І білу хоругву з чорним алеріоном[28], знак дивізії «Альба»…
— Ви їх розпізнаєте, — буркнув командир розвідки, — наче й справді знайомих… Стільки-то ви знаєте?
— Я закінчила військову академію, — відрізала Солодка Вітрогонка. — Я отримала офіцерське звання на іспиті. Добре, усе, що хотіла, я побачила. Повертаємося до бандерії.
— Іде на нас Четверта Кінна й Третя, — сказала Юлія Абатемарко. — Повторюю: уся Четверта Кінна й, певно, уся кавалерія Третьої. За хоругвами, які я бачила, до неба ціла хмара куряви вставала. Там, у трьох колонах, іде, як на моє око, десь із сорок тисяч кінноти. А може, і більше. Може…
— Може, Коегорн розділив групу армій «Центр», — закінчив Адам «Адью» Панґратт, вождь Вільної Компанії. — Узяв лише Четверту Кінну й кінноту з Третьої, без піхоти, аби йти швидко… Ха, Юліє, якби я був на місці конетабля Наталіса чи короля Фольтеста…
— Знаю. — Очі Солодкої Вітрогонки блиснули. — Знаю, що б ти зробив. Ти послав до них гінців?
27
«Військовий ордер» (фр.) — список частин, що брали участь у безпосередніх подіях.
28
Геральдичний знак у вигляді птаха без дзьоба та лап, що символізує рани, які дістали члени загону в битвах.