Відьмак. Володарка Озера
- Автор: Сапковский Анджей
- Серия: Відьмак #7
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-3114-6
- Переводчик: Сергей Валериевич Легеза
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Відьмак. Володарка Озера». Краткое содержание книги:
Чорна кобила встала дибки, заіржала дико. Німуе різко розкинула руки, крикнула формулу. Кондвірамурс, побачивши картину, що з’явилася в повітрі й почала розширюватися, сконцентрувалася. Картина відразу стала чіткішою. Перетворилася на портал. Браму, за якою було видно…
Плоскогір’я, виповнене залишками кораблів. Замок, утоплений у гострі скали прірви, що висився над чорним дзеркалом гірського озера…
— Туди! — крикнула пронизливо Німуе. — Ото шлях, який ти мусиш подолати! Цірі, дочка Паветти! Заїдь у той портал, прямуй шляхом, що веде на спіткання з призначенням! Нехай замкнеться коло часу! Нехай змій Уроборос запустить зуби у власний хвіст! Не блукай більше! Поспішай, поспішай на допомогу близьким! Це правильна дорога, відьмачко!
Кобила заіржала знову, знову вдарила копитами повітря. Дівчина в сідлі крутила головою, дивлячись то на неї, то на картину, породжену гобеленом і дзеркалом. Відгорнула волосся, а Кондвірамурс побачила бридкий шрам на її щоці.
— Вір мені, Цірі! — крикнула Німуе. — Адже ти мене знаєш! Ти вже колись мене бачила!
— Пам’ятаю, — почули вони. — Вірю. Дякую.
Вони побачили, як кобила, яку штурхнули п’ятками, легким і танцювальним кроком забігає у світло порталу. Ще до того, як картина розпливлася і змазалася, вони побачили, як сіроволоса дівчина махає рукою, розвернувшись до них у сідлі.
А потім усе зникло. Поверхня озера поволі заспокоювалася, стрічка місячного світла вигладилася знову.
Було так тихо, що здавалося їм, наче чують хрипке дихання Короля-Рибалки.
Стримуючи сльози, що набігали на очі, Кондвірамурс міцно обійняла Німуе. Відчувала, як мала чародійка тремтить. Стояли вони так в обіймах деякий час. Без слів. Потім обидві повернулися до того місця, де зникла Брама Світів.
— Щасти, відьмачко! — крикнули в унісон. — Щасти на шляху!
Розділ 8
Неподалік від того пустища, місця отієї суворої битви, у якій мало не вся міць Півночі зіткнулася з мало не всією міццю нільфгардських загарбників, двоє було селищ рибальських: Старі Жопки й Бренна. Але оскільки Бренну на той час ущент було спалено, відразу говорили про «битву під Старими Жопками». Але зараз ніхто не говорить інакше, як «битва під Бренною», і дві є для того причини. Primo: відбудована Бренна нині велика й квітуча, а Старі Жопки перед часом не встояли, і слід за ними заріс кропивою, будяком і лопухами. Secundo: якось не узгоджувалася та назва з тим славетним, вікопам’ятним і трагічним заразом боєм. Бо як же ж це: тут баталія, у якій тридцять із гаком тисяч люду життя поклало, а осьочки — мало того, що Жопки, так іще й Старі.
Тож тоді в усьому історичному й військовому письменництві винятково про «битву під Бренною» почали писати — як у нас, так і в нільфгардських джерелах, яких — notabene — куди більше за наші є.