Грушевський, Скоропадський, Петлюра

Як установив сучасний австрійський дослідник, саме цього дня австрійський прем’єр-міністр Ернст Зайдлер фон Фойхтенеґ та Чернін «підписали таємний протокол, який передбачав створення з частин Східної Галичини, заселених переважно українцями, «нового коронного краю ...на кшталт Буковини». Австрійський уряд зобов’язувався внести на розгляд обох палат парламенту відповідний законопроект.

Важливим, — наголошує дослідник, — було останнє речення: «Ця декларація і мирний договір утворюють єдине ціле, і в разі невиконання хоча б одного із зобов’язань за мирним договором вона втрачає свою силу». Отже, читаємо далі, «з огляду на цю взаємопов’язаність, невиконання якоїсь із домовленостей робило весь комплекс недійсним. Саме з посиланням на цю статтю Австро-Угорщина відмовилася від ратифікації мирного договору та виконання умов протоколу про коронний край, пояснюючи свої дії недотриманням Україною одного з положень мирного договору, а саме про постачання зерна»[106].

11 лютого. «Троцький відмовляється підписати. Війна скінчена, а миру нема... Мир з Україною підписаний під натиском голоду... Весною і літом 1918 р. приїхало до нас з України 42 тисячі вагонів. Такі харчі неможливо дістати з якого-небудь іншого місця. Таким робом міліони людей спасло себе від голодової смерті; нехай подумають про те ті, що критикують Берестейський мир»[107].

Відомості, що їх подав Чернін, дуже добре узгоджуються з мемуарними свідченнями Гоффманна. Вражає точність навіть у деталях, що особ­ливо помітно на фоні писань українських мемуаристів, у яких мало що збігається — якщо збігається взагалі — як у часі, так і в просторі. Ці мемуари видано 1925 р., і — можна зробити припущення — без узгодження з графом Черніним.