Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Свідомо ставши на шлях державної зради, Залізняк негайно скооперувався в цій справі з іншими достойниками, щирими та послідовними українськими патріотами — членами Союзу визволення України та Галицької загальної ради, але, на відміну від нього, підданцями Австро-Угорщини. «Я був свято переконаний, — пояснював він, — що в результаті світової війни, все одно, чи Росія вийде побічницею, чи буде побита, мусить наступити там революція, а в результаті цієї революції може і мусить прийти до відділення України від Росії і сотворення самостійної української держави».
Задля осягнення цієї історичної мети Залізняк, за згодою австро-угорського МЗС (і, певно, його ж таки коштом) переїхав до Стокгольма, де розгорнув активну антиросійську діяльність. Саме тут він «увійшов в зносини» зі своїм університетським професором Грушевським та письменником Винниченком, з яким «теж познайомився у Львові на еміграції ще задовго перед війною». За словами Залізняка, на початку війни, під час перебування Грушевського у Відні, «я день за днем інформував його про всі мої зносини з австро-угорським урядом». Згодом, на одному з засідань Малої ради, Грушевський «з великою прихильністю характеризував мою політичну діяльність»[114], — стверджував Залізняк.
Офіційне уповноваження на проведення підривної антиросійської діяльності, письмову «повновласть» на це надали Залізнякові барон Микола Василько та К. Левицький — члени австро-угорського парламенту від Буковини та Галичини.
У це треба вдуматись: парламентарії однієї держави «уповноважують» громадянина іншої провадити підривну діяльність проти його батьківщини на користь супротивника під час війни! Принагідно зауважимо, що під час будь-якої війни таких «уповноважених» у випадку упіймання вішали всі сторони. Часто-густо навіть і на формальний суд часу не витрачали. Отож саме на підставі цієї «повновласті» Залізняк розгорнув активну діяльність, всебічно інформуючи про неї «спочатку уряд і головну військову команду Австро-Угорщини, а потому ще й Німеччини». Робив він це, судячи з інформації, яку мав інший галицький посол Льонгін Цегельський, небезкоштовно.
Мрія життя Залізняка почала здійснюватися в грудні 1917 р. — січні 1918 р. Саме тими тижнями він, «з подачі» Василька та санкції тогочасного австро-угорського посла у Берліні й Гоффманна, був відісланий до Бреста з одним-єдиним завданням. Завдання сформулював Василько особисто: «вам не треба навіть говорити з українською делегацією, щоби гарантувати йому (Черніну. — Д. Я.), що без його згоди на відділення Східної Галичини і утворення з неї окремого коронного краю, в якому вся влада належала би Українцям, не може бути ніякої мови про заключення миру з Україною». Не існувало в світі обставин, за яких таку місію можна було провалити: Василько точно знав, що «граф Чернін теж є щирий прихильник миру і має особистий наказ від цісаря Карла за всяку ціну цей мир заключити».
З цим Залізняк, за його словами, і прибув до Бреста приблизно 12 січня. Професійний рівень членів української делегації він схарактеризував у таких висловах: ані один з них «не знав тоді німецької мови, ані жадної іншої європейської мови», вони «слабо орієнтувалися <...> в загальному міжнародньому положенню, а особливо щодо Центральних Держав», «хибно розуміли Німців і Австрійців», їм «бракувало також взаїмного психольогічного розуміння», вони не мали «жадного досвіду», «знання ширшого світу», «попередньої дипльоматичної практики». Саме Любинський, Левитський, Севрюк та Остапенко за «генерального дорадництва» самого Залізняка нібито і склали свій варіант мирової угоди. «Політичні точки» сформулювали Севрюк та Любинський, «юридичні» — Левитський, економічні — Остапенко. «Нарис, — пригадує «генеральний дорадник», — доручили перекласти комусь із Січових Стрільців, а самі лягли спати».