Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Констатація
Нагадую: ви читаєте не збірку анекдотів, а спомини одного з авторів ганебного, зрадницького договору, який віддав нашу Вітчизну на поталу іноземним окупантам, став одим із чинників громадянської війни, яка впень знищила вцілілі після стотридцятирічної окупації рештки еліт нашого народу і спричинила кілька десятиліть більшовицької окупації. Автор цитованих споминів прямо вказує на те, що саме «той текст договору, який опубліковано як мировий договір, це лише докладнійше розроблений і доповнений спеціяльними деталями проект української мирової делегації»[115].
Дарма говорив класик: історія повторюється двічі — спочатку як трагедія, потім — як фарс. Фарс українського державотворення зразка 1991 р. є прямим наслідком трагедії українського державотворення 1917—1918 рр.
IV Універсал: останній крок до могили УЦР
Тим часом у Києві готувалися до проголошення незалежності. У кулуарах Педагогічного музею гарячково узгоджували три проекти IV Універсалу, подані відповідно Грушевським, Винниченком та Шаповалом[116].
Ухвалювали симбіоз «жаби і гадюки» поспіхом, о першій годині ночі 11 січня. Мотивація такого надзвичайного крутійства і була надзвичайною. Насамперед, Грушевський запевнив присутніх, що «Українські Установчі збори, призначені 3-м Універсалом нашим, не змогли зібратись у призначений день 9 січня тому, що останніми днями виникли всякі заколоти (виділено нами. — Д. Я.). Попри це, героїчна Центральна Рада, яка від VIII сесії не збиралася, та й не могла зібратися (на відміну від менш героїчної Малої ради та ще менш героїчного Генерального секретаріату, які, попри ті «всілякі заколоти», збиралися в Києві кожного дня. — Д. Я.), «постановила не відкладати до Установчих зборів ті справи і в цій цілі Українська Центральна Рада вже 9 січня відбувала перманентне, безперервне засідання аж до цього часу і постановила важну річ — видати оцей Універсал». І це говорилося «лідером Українських національно-визвольних змагань»: УЦР, яка не збиралася і зібратися не могла, «відбувала» і «постановила», хоча члени її про те не знали і знати не могли!
Вони були покликані — та й то не всі — «освятити» рішення політичних пройдисвітів. Саме для цього і треба було «провести» сесію УЦР. Зійшлося на неї невідомо звідки зібраних до Києва «коло 300 депутатів». На першому засіданні 15 (28) січня зачитали ухвалений нею ж — за чотири дні перед тим, як вона зібралася, — IV Універсал.
Далі — розлога цитата зі звіту «Нової ради» (НР) від 13 січня:
М. Грушевський: «Запрошую високі збори вислухати 4-й Універсал».
«НР»: «Присутні, всі як один, встають. Настає урочиста напружена тиша. Професор М. Грушевський твердим, трохи схвильованим голосом, ясно вимовляючи кожне слово, голосно читає 4-й Універсал. Історична, незабутня хвилина... Коли він прочитав слова Універсалу: «однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу» — буря овацій потрясла стіни зали засідань. Крики «Слава самостійній Україні!» злились у загальний переможний гук раба, вирваного з кривавої неволі».
Голосування: «за» — 39 (УПСР, УСДРП, УПСФ), «проти» — 4 (РСДРП, Бунд), утрималось — 6 (ПСР, ОЄСРП, «Поалей-Ціон», ППС/революційна фракція. Усіх членів Малої ради — нагадаємо вкотре — 105, в т. ч. 8 кандидатів. Ясна річ, «результати голосування були зустрінуті овацією і співом “Ще не вмерла Україна”»[117].
Наступного дня мали затвердити новий склад уряду, але засідання «було припинено під гарматні постріли та вибухи снарядів, які в цей час рвалися в різних частинах міста».
І тут виникає просте питання: навіщо було скликати сесію, якщо попередню, восьму, голова УЦР оголосив «останньою в її історії»? Відповідь дуже проста: хто контролює столицю, той контролює державу. Більшовики за будь-яку ціну намагалися захопити Київ, аби проголосити тут Українську радянську державу. Це, в свою чергу, давало «формальні» підстави викинути делегацію УНР з Бреста і надалі вести переговори з країнами Почвірного союзу від імені двох цілком радянських делегацій — на чолі з Троцьким та контрольованої ним делегації харківського більшовицького Народного секретаріату. Адже саме тоді на переговорах у Бресті з ініціативи більшовицької делегації дискутували питання щодо правочинності делегацій УНР та харківського уряду.