Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
20 січня. «Без українського збіжжя катастрофи оминути не можна. Подорож до Відня. Вражіння із заворушень ще більше, як я собі їх уявляв, а їхній вплив катастрофічний».
22 січня. Рада міністрів Австро-Угорщини дебатувала «українське питання». Настанова імператора була такою: «перш усього треба прямувати до миру з Петербургом і Україною і що з Україною треба вести переговори, приймаючи за підставу поділ Галичини».
Сучасний австрійський дослідник малює таку картину того, що відбувалося в імперській столиці. 17 січня цісар Карл сказав Черніну дослівно таке: «Я змушений ще раз переконливо підтвердити, що від того, як швидко буде підписаний мир в Брест-Литовську, залежить доля монархії і династії. Якщо миру у Бресті досягти не вдасться, вибухне революція й дарма що ще буде що їсти...» А на засіданні Коронної ради міністр отримав від монарха наступні повноваження:
— у випадку крайніх обставин погоджуватися на сепаратний мир з Росією,
— «якщо ситуація з продовольством в монархії зробить подальше продовження війни неможливим і поразка стане реальною, розпочати переговори з Україною на умовах поділу Галичини на дві частини»,
— відкласти реалізацію австро-польського сценарію, взявши натомість до уваги план приєднання Румунії[101].
28 січня. Чернін повертається до Бреста.
30 січня. Відбувається «перше повне засідання» за участі всіх делегацій. «Взаємини між Петербургом і Києвом, — на його думку, — значно погіршились», «большевики взагалі не признають київської делегації самостійною».
Це дозволило австрійському міністрові блискавично розіграти карту противенства між російськими більшовиками та українцями, щоб укласти таким чином мирову угоду бодай з одною стороною. «Підписання миру з однією стороною, — був переконаний він, — справить таке сильне враження на іншу, що, можливо, все ж вийде підписати мир з обома».
«Чернін вважав більш вірогідним, — стверджує австрійський дослідник, —підписання миру з Україною та припинення переговорів з Росією. У цій ситуації 31 січня Чернін звернувся до цісаря і отримав від нього нові інструкції, які схвалювали подібний порядок дій за умови, якщо Рада насправді зможе гарантувати мир, якщо поставки продовольства будуть гарантовані і якщо вину за зрив перемовин можна буде перекласти на Троцького»[102].
1 лютого. Чернін «від імені усіх делегацій Четверного блоку заявив, що союзники, як і раніше, визнають делегацію Центральної Ради законним представником українського народу, а тепер ще й офіційно визнають УНР як незалежну, вільну, суверенну державу, яка є спроможною самостійно укладати міжнародні угоди»[103].
Констатація
1 лютого 1918 р. і є датою визнання УНР самостійною державою de jure Центральними державами.
Правдиве й оце: визнавши того дня делегацію УНР самостійним учасником переговорів, Троцький, голова офіційної делегації більшовицького уряду, тим самим визнав УНР самостійною державою. Це, в свою чергу, означає, що всі наступні дії радянської Росії щодо УНР були агресією та окупацією. Отже, від 1920 р. (і до 1991 р.) політичний режим, установлений більшовиками на території сучасної України, був не чим іншим, як окупаційним режимом.
Що розповідають мемуари графа Черніна? — 2
2 лютого. «Прірва відокремлює оба правительства» (київське та петроградське. — Д. Я.), — занотовує керівник австрійського МЗС, «і не наша вина, коли ми не можемо з ними заключити одного договору».
Згідно з іншим джерелом, 2 лютого Чернін та Гоффманн оголошують українській делегації: вони готові укласти мир з УНР в обмін на зобов’язання поставити 1 млн т зерна до Австро-Угорщини[104].
3—5 лютого. Австрійська та німецька делегації від’їжджають до Берліна.
6 лютого. Обидві делегації повертаються до Бреста, де їм «удалось нарешті вияснити мінімальні українські домагання».
7 лютого. «Остання надія дійти порозуміння з Петербургом розвіялась. ...Троцький заявив, що він ніколи не згодиться на те, щоби ми підписали мир з Україною, тому що Україна не є в руках Ради, а його військ. Україна є частиною Росії, — заявив Лейба Бронштейн своїм візаві, — і тому мировий договір з нею означатиме, що ми вмішуємось у внутрішні справи Росії».