Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Їхні карти сплутала перша більшовицька війна, внаслідок якої політична ініціатива перейшла до прихильників самостійного існування УНР. Цю концепцію обґрунтував та обстоював особисто голова УЦР, а також більша (або голосніша) частина його політичної сили — УПСР. Цей курс підтримали також деякі члени УСДРП та УПСФ. Як нам видається, саме М. Грушевський на першому етапі ініціював переговори в Бресті — пригадаймо, що перші українські представники там не могли визначити свого формального статусу, називаючи себе подеколи «представниками М. Грушевського». Саме ця група пішла на самовбивче підписання сепаратної мирової угоди й на неправове, незаконне проголошення незалежності Української Народної Республіки, що в принципі унеможливило політичні стосунки з будь-якими російськими політичними силами, з країнами Антанти та перетворило новопосталу «державу» та її політичний режим в малоефективний придаток австро-німецького окупаційного корпусу.
Що говорять документи УЦР та спомини безпосередніх учасників? — 3
2008 р. під егідою Міністерства закордонних справ України, НАН України та Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського було видано збірку документів та матеріалів, частина з яких — мемуари ключових учасників брестських перемовин[96].
Частина цих споминів — передрук документів та матеріалів, виданих ще 1928 р. львівським кооперативним видавництвом «Червона калина». Одне з центральних місць у збірці займають спомини Черніна. Ознайомитися з цими та іншими споминами, проаналізувати їх треба ще й тому, що до цього нас закликають самі укладачі цитованої збірки. «Відтворити об’єктивну історію українського національно-визвольного руху — одне із нагальних суспільних завдань, адже ніщо так не впливає на формування національної свідомості, як знання правдивої історії власного народу, його героїчних традицій»[97]. Спробуймо і ми долучитися до цієї благородної та звитяжної справи.
Хто такий граф Чернін?
Народився 1872 р. біля Подебрад (Чехія). 1903 р. був обраний депутатом чеського сейму від Німецької партії. З 1912 р. член Палати панів австро-угорського парламенту. 22 грудня 1916 р., у віці 44 років, обійняв посаду імперського міністра закордонних справ. Вів таємні перемовини з Антантою про укладення сепаратного миру, через що був звільнений у квітні 1918 р. У 1920—1923 рр. член Національної ради Австрії. Помер у 1932 р. Саме Черніну належить визначення Берестейського миру як «Хлібного» (Brotfrieden).
Ненависть до більшовиків у графа і міністра була закладена на біологічному рівні. Відповідно, світоглядна прірва, як на цьому справедливо наголошує австрійська дослідниця В. Морітц, що розділяла сторони в ході мирних переговорів, виявилася такою, яку навряд чи можна було подолати. «Мир з росіянами, — зауважив Чернін ще у листопаді 1917 року, — може стати першим кроком на шляху до загального миру. [...] Звичайно, цей російський більшовизм становить загрозу Європі, і коли б ми мали сили, [...] то було б правильно не вести з цими людьми жодних переговорів, а йти на Петербург і навести порядок»[98]. Це говорив Чернін-людина.
Чернін-державний діяч, на відміну від його українських візаві, зробив усе від нього залежне, аби укласти життєво необхідну для його держави угоду. Ось що він наказував 14 грудня 1917 р. своєму колезі, послові Каєтану Мерею фон Капос-Мере щодо ведення мирних переговорів:
«І. Військові гарантії надійності миру.
ІІ. Отримання продовольства і сировини з Росії.
ІІІ. Можливості для початку хоча б військового контролю над Польщею, щоб у майбутньому досягти її приєднання до Монархії. Необхідно зберегти воєнний кордон по теперішній лінії фронту бодай для того, щоб могти захиститися від революції. Далі можна було б напевне ще на деякий час зберегти існуючий нині наш з Німеччиною кондомініум у Польщі.
ІV. Втручання у наші внутрішні справи ми, звичайно, не можемо допустити.
V. Архіважливо, щоб непомірні апетити німецького Вищого армійського Командування не зашкодили миру [...]. Вашій Світлості відомо, що миру з Росією необхідно досягти за будь-яких обставин і що допустимі всякі варіанти, але тільки не зрив переговорів Центральними державами. Навіть сепаратний мир між нами і Росією для нас ліпший варіант, аніж провал через німецькі забаганки»[99].