Нескінченна історія

- Про це ми вже говорили, - відрубав Бастіян. - Що

ще?

- Коли я носив Клейнод, - продовжував Атрею, то все було інакше. Мене він вів, але при цьому нічого в мене не забирав. Можливо, тому, що я не людина, і отже, не маю спогадів про людський світ, які міг би втратити. Тобто я хочу сказати, мені він не шкодив, якраз навпаки. Тому я хотів запропонувати, щоби ти передав Аурин мені і щоб са­ме мені довірив керувати нашим походом. Я буду шукати для тебе шлях. Що ти на це? Згода?

- Виключено! - холодно відказав Бастіян.

Фухур знову повернув голову.

- Невже ти навіть подумати про це не хочеш?

- Ні, - відповів Бастіян. - Навіщо?

Тут Атрею вперше розсердився.

- Бастіяне, схаменися! Так далі бути не може, погодь­ся! Невже ти не бачиш, що цілком змінився? Що в тобі від тебе колишнього вже майже нічого не залишилося? А що буде далі?

- Красно вам дякую, - різко відказав Бастіян. - Дякую, що ви постійно турбуєтеся про мене і про мої справи! Але мені, відверто кажучи, було б набагато приємніше, якби ви нарешті дали мені спокій. Я хотів би тім нагадати (у разі, якщо ви раптом про це забули), що це я - той, хто врятував Фантазію, я - той, кому Місяцівна довірила Знак своєї вла­ди. І вона, мабуть, знала, що робить, бо інакше залишила б Аурин тобі, Атрею. Однак чомусь відібрала Клейнод у тебе і дала його мені! Кажеш, що я змінився? Так, дорогий дру­же, любий мій Атрею, ось тут ти цілком правий! Я вже не той наївний, довірливий простак, якого ви й досі хотіли б у мені бачити! Сказати, чому ти насправді хочеш забрати під мене Аурин? Бо ти заздриш, ти просто-напросто мені зазд­риш. Ви ще мене не знаєте! Але якщо й далі продовжувати­мете в цьому ж дусі - кажу ще раз, по-доброму, - тоді я вам покажу, який я!

Атрею знову нічого не відповів. Але Фухурів лет рап­том втратив усю свою міць. Щастедракон насилу летів, на­че підстрелений птах, опускаючись усе нижче і нижче.

- Бастіяне, - нарешті через силу видушив із себе Ат­рею, - ти ж насправді не думаєш того, про що оце щойно казав. Забудьмо це. Ти цього ніколи не говорив.

- Ну, гаразд, - відповів Бастіян. - Як собі знаєш. Не я цю розмову почав. Мені якось байдуже, але якщо ти так хо­чеш, забудьмо.

Якийсь час вони летіли мовчки.

Удалині, серед лісу орхідей, забовванів замок Горок, Він і справді виглядав як велетенська рука із п’ятьма роз­чепіреними пальцями.

- Але одну річ я все-таки хотів би з’ясувати раз і наза­вжди, - зненацька сказав Бастіян. - Я вирішив не поверта­тися назад. Узагалі ніколи. Я назавжди залишуся у Фанта­зії. Мені тут дуже навіть подобається. Тому я радо відмов­люся від усіх своїх спогадів. А що стосується Фантазії і її майбутнього, то я готовий для Дитинній Царівні тисячі но­вих імен. Нам більше не треба людського світу!