Нескінченна історія
- Автор: Энде Михаэль Андреас Гельмут
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Старого лева
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Нескінченна історія». Краткое содержание книги:
Супутники мовчки вклонилися Бастіянові. За мить караван рушив у дорогу. Бастіян, Атрею і Фухур заховалися в заростях орхідей, зачаїлися в них - і почали чекати там ночі.
Коли сутінки вже зовсім загусли, хлопці і щастедракон раптом почули тихе побрязкування, а тоді побачили, що на галявину, де ще зовсім недавно розташовувалися табором супутники Бастіяна, вийшли п’ятеро чорних напіввелет- нів. Пересувалися вони якось дивно: їхні рухи були цілком механічні, як у машин, і однаковісінькі. Здавалося, вони з голови до ніг зроблені з якогось чорного металу, і навіть лиця напіввелетнів були як залізні маски. Вони - всі одночасно - зупинилися, одночасно повернулися туди, де зник караван, і, не промовивши ані слова, розміреним кроком подалися за ним услід. А тоді знову стало зовсім тихо.
- Здається, план спрацьовує, - прошепотів Бастіян.
- їх було тільки п’ятеро, - відказав Атрею. - А де ж решта?
- Я думаю, ті п’ятеро, якщо буде треба, якось їх закличуть, - висловив припущення Бастіян.
Коли нарешті остаточно стемніло, вони обережно вибралися зі свого сховку, і Фухур разом із двома вершниками безшелесно знявся в повітря. Він намагався летіти якомога нижче, над самісінькими верхівками орхідей, щоби їх не помітили і не викрили. Спершу напрямок був зрозумілий, отож вони попрямували туди ж, де вже були сьогодні перед полуднем. Та коли десь за півгодини опинилися там, постало питання, як їм відшукати замок Горок. Темрява стояла хоч в око стрель. Проте незабаром він раптом сам виринув із пітьми, поставши перед ними в усій красі. Тисячі його вікон були яскраво освітлені.
Здавалося, Ксаїда страшенно хоче, щоби її замок було добре видно здалеку. Щоправда, це дуже легко пояснювалося, адже вона чекала, що Бастіян до неї прийде, це випливало з її послання до нього.
Про всяк випадок Фухур приземлився, прослизнувши поміж орхідеями: його перламутрова луска зблискувала і відбивала світло, а треба було, щоби їх ніхто не зауважив.
Захищені від чужого ока велетенськими квітами орхідей, вони наблизилися до замку. Перед великою в’їзною брамою стояли на чатах десятеро напіввелетнів, закутих у лати. І по одному напіввелетню було в кожному з ясно освітлених вікон; вартові стояли чорні і непорушні, мов тіні.
Замок Горок стояв на невеличкому узвишші, вільному від хащів. Формою він і справді нагадував велетенську руку, що стриміла з землі. Чотири «пальці» були вежами, а великий «палець» був прикрашений еркером, над яким височіла п’ята вежа. Понад те, кожна «фаланга» кожного з «пальців» становила окремий поверх, а вікна замку, що яскраво світилися, були як очі, що дивляться на всі боки, прозираючи далеко вперед. Отож не дарма цей замок називали Видющою Рукою.
- Треба розвідати, - зашепотів Бастіян на вухо Атрею, - де вона тримає бранців.
Атрею кивнув і зробив знак Бастіянові мовчати і залишатися коло Фухура. А тоді, тихо-претихо, поповз до замку.
Атрею не повертався доволі довго, а коли нарешті з’явився, то пошепки сповістив:
- Я обповз довкола замку. Вхід - лише цей один. Але його надто добре охороняють. Тільки дуже високо, нагорі середнього пальця, мені вдалося розгледіти слухове вікно, де, здається, нікого немає. Та якщо ми підлетимо туди на Фухурі, вони неминуче нас помітять. Бранці, мабуть, у темниці, принаймні один раз я почув протяжний болісний крик звідкись із підземелля.
Бастіян напружено розмірковував. А тоді зашепотів:
- Я спробую дістатися до того слухового вікна. Ви з Фухуром відволікайте варту. Робіть що завгодно, аби тільки вони повірили, ніби ми штурмуємо в’їзну браму. Вам треба всіх їх приманити до брами. Але тільки приманити, розумієте? У жодному разі не дайте втягнути їх у бійку! Тим часом я спробую видертися на Руку по стіні, а тоді пробратися в замок. Затримуйте їх, скільки зможете. Але не наражайтеся на небезпеку! Дайте мені кілька хвилин фори, а тоді починайте.
Атрею кивнув і потис йому руку. Тоді Бастіян скинув срібний плащ і зник у темряві. Він прокрадався до замку, огинаючи його на чималенькій віддалі, а щойно дістався до протилежного муру, почув, як Атрею голосно загукав:
- Агов! Чи знаєте ви про Бастіяна Бальтазара Букса, Рятівника Фантазії? Він прийшов, але не для того, щоби запобігати ласки у Ксаїди, а щоби дати їй останній шанс добровільно звільнити бранців. Тільки тоді я подарую Кса- їді її нікчемне життя!
Бастіян блискавично перебіг від заростей орхідеї і до стіни замку і краєм ока встиг зауважити, що Атрею одягнув його срібний плащ, а своє густе і довге чорне-пречорне волосся скрутив, як тюрбан. Для всіх, хто знав їх з Атрею не надто добре, подібність була і справді разюча.