Нескінченна історія

Почувши це, прибулі істоти анітрохи не розчарувалися. Порадившись, вони заявили, що їм дуже подобається Бас- тіянова пропозиція супроводжувати його та що вони вдячні за запрошення.

Незабаром, коли Бастіян і його супутники вирушили в дорогу, ця різномаста процесія чимось дуже нагадувала не­величкий караван.

Цілісінький день до них приєднувалися все нові і нові істоти. Тут були вже не тільки ті посланці з усієї Фантазії, про яких попереджав Атрею, істот, які захотіли приєднати­ся до Атрею, тепер вельми побільшало. Серед них вирізня­лися цапоногі фавни і велетенські нічні альби, примари і кобольди, жуки-жокеї і триноги, Півень У Чоботях завбі­льшки як людина, і Олень Із Золотими Рогами - фантасти­чна істота на двох ногах, вбрана у щось дуже схоже на фрак. Але серед новоприбулих було і чимало створінь, анітрохи не схожих на людей. Скажімо, мідні мурахи в шоломах, на­вдивовижу вигадливі мандрівні скелясті уламки, сопілкові звірі, що грали-вигравали на своїх довгих дзьобах, і навіть три так звані калабанники, які пересувалися в абсолютно дивовижний спосіб, а саме: розтікаючись при кожному кроці на калюжку (якщо тільки можна так сказати), а тоді знову зливаючись у постать. Та найдивовижнішим з усіх новоприбулих створінь був, либонь, таки Двозвір, чиї пе­редня і задня частини могли бігати незалежно одна від од­ної. Він віддалено нагадував бегемота, тільки Двозвір був у червоно-білу смужку.

Загалом цих створінь зібралося вже коло сотні. І всі прийшли, щоби привітати Бастіяна, Рятівника Фантазії, і кожна з істот просила його про історію для себе. Одначе пе­рші семеро пояснили тим, які пристали пізніше, що спершу доведеться дістатися до Вежі Зі Слонової Кості, і всі з пре­великою радістю виявили готовність узяти участь у цьому поході.

Гікріон, Гісбальд і Гідорн, які їхали поряд із Бастіяном, цілком несподівано для себе опинилися на чолі вже доволі довгої процесії.

До водоспаду вони дісталися аж надвечір. Уже в прис­мерку супутники Бастіяна зійшли з плоскогір’я і почали спускатися крутою гірською стежкою, аж доки нарешті не опинилися в лісі з величезних орхідей - кожна як дерево заввишки. Ці рослини мали такі ж гігантські, плямисті, як шкура гепарда, квітки, досить моторошні на вигляд. Тому, розбиваючи табір, подорожні вирішили про всяк випадок виставити на ніч варту.

Бастіян і Атрею понаносили моху, який щедро ріс на­вкруги, і намостили собі з нього м’які ложа. Фухур згорну­вся довкола друзів кільцем, головою досередини, так що вони опинилися у власному товаристві, до того ж захищені тілом щастедракона, ніби фортечними мурами.

Повітря було тепле, і в ньому струменіли якісь незвичні пахощі - запах орхідей. Однак ці пахощі були не надто при­ємні: у цьому ароматі була якась причаєна загроза, щось, що віщувало лихо і біду.

XX.

ВИДЮЩА РУКА

Коли в перших променях вранішнього сонця на квітах і листі орхідей спалахнули краплі роси, караван знову ви­рушив у дорогу. Вночі не трапилося нічого особливого, хіба що до Бастіянових супутників долучилися нові групи пос­ланців із різних країв Фантазії, тож тепер процесія налічу­вала вже понад триста осіб. Було надзвичайно цікаво спос­терігати за походом цих найрізноманітніших істот - о, то було воістину видовище, варте уваги.