Нескінченна історія

Що далі заглиблювалися вони в ліс орхідей, то неймо- вірніших форм і барв набували квіти, які їх оточували. Зо­всім скоро панове Гікріон, Гісбальд і Гідорн з’ясували, що тривога, занепокоєння і невиразне передчутої загрози, які спонукали подорожніх виставити на ніч сторожу, були не­безпідставні. Чимало з цих рослин виявилися м’ясоїдами, до того ж декотрі були достатньо великі, аби зжерти ціле теля. Щоправда, переміщатися самі вони не могли, і в цьо­му сенсі сторожа була непотрібна, зате, якщо до них дотор­кнутися, їхні пелюстки змикалися, як залізна пастка, або намагалися хапнути необережного, наче клешні. Кілька разів панам лицарям довелося орудувати мечами, щоби ви­вільнити руку чи ногу когось із супутників або котроїсь із тварин. Тоді їм лишалося тільки одне: узяти і порубати ці­лу квітку на дрібні шматки. Бастіяна, який їхав верхи на їсі, весь час щільно оточував натовп найрізноманітніших фантазійних істот, які домагалися, щоби він звернув на них увагу, або щоби Рятівник Фантазії принаймні кивнув на них один-єдиний побіжний погляд. Та Бастіяи їхав мовчки, з відсутнім виразом обличчя. У ньому прокинулось якесь нове бажання, і вперше воно було таким, що, думаючи про нього, Бастіян навіть сам собі здавався похмурим і непри­ступним.

Те, що його найбільше дратувало в поведінці Атрею і Фухура, незважаючи на їхнє примирення, була та незапе­речна обставина, що вони обходилися з ним, як із малою безпомічною дитиною, яку довірено їхній опіці, за яку вони відповідають, з якою їм доводиться панькатися і якій вони раз у раз вказують, що робити. Зрештою, якщо добре поду­мати, так було вже від найпершого дня їхньої спільної по­дорожі. Але, власне кажучи, чому? Хто їм дав на це право? Хто їх про це просив? Вочевидь, з якихось причин, навіть маючи найкращі наміри, вони все ж таки відчували свою вищість над ним - тому що вони сильніші, тому що вони розумніші. Він не сумнівався у тому, що Атрею і Фухур ма­ли його за малого наївного хлопчиська, який потребує за­хисту і безнастанної опіки. І якрім це йому не подобалося, ще й як не подобалося! Він не наївна мала дитина! І вони ще у цьому пересвідчаться! Йому захотілося бути могутнім, захотілося, щоби його боялися, щоби перед ним трепетали. Щоби перед ним усі схилялися. Усі - і навіть Фухур з Ат­рею.