Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи

Не викликає сумнівів, що саме цей образ Природи-Сфінкса у поемі Ґьоте підвів Ніцше до метафоричного уявлення про Природу, проте не з рисами Ізіди, як цього вимагала традиція, а радше з рисами Сфінкса. Цей страхітливий образ досить рано з’явився у творі молодого Ніцше, написаному ще під впливом Шопенгауера: «Грецька держава» (Різдво, 1872), у досить несподіваному контексті. Йдеться про пояснення відчуття сорому, що його Греки мали стосовно праці та рабства: «У цьому почутті сорому приховується несвідоме знання того, що справжня мета потребує цих передумов [праці та, зокрема, рабства], але що в цій потребі криється жаске та хиже Сфінкса-Природи[1021], який, у прославлянні по-мистецьки вільного культурного життя так гарно випростує своє жіноче тіло[1022]»[1023]. І Ніцше продовжує: «культура, яка переважно і є справжньою мистецькою потребою, стоїть на страхітливому ґрунті». У «Народженні трагедії» він ототожнює, таким чином, природу та Сфінкса, говорячи що Едіп — «той, хто вирішив загадку природи, того дволикого Сфінкса, мусить також зламати найсвященніші закони природи»[1024]. Зовсім не випадково, що із цього приводу та у цьому контексті Ніцше говорить про таємниці природи і насильство, потрібне для їхнього відкриття: «бо ж як можна було би примусити природу видати її таємниці, якщо не через переможне протистояння їй, тобто через неприродне?»[1025]. Хай там як, подвійний вигляд Сфінкса, голова хижої тварини на бюсті юної дівчини, символізує подвійний вигляд Природи: красу та жорстокість, викликаючи в нас зачарування та жах. А цивілізація у двох її аспектах — жахливому аспекті рабства, та радісному аспекті художньої творчості, є відображенням подвійності Сфінкса, Природи та Буття, що є, одночасно, жахливою та руйнівною безоднею Істини та ілюзорною видимістю, що спокушає Життя.